Бабуся по батьківській лінії заповідала нам із сестрою свою двокімнатну квартиру. Я вже тоді, заміжня, запропонувала nродати спадщину, а гроші поділити. Але тоді сестра тільки-но роз лучилася, жити їй було ніде, і мама запропонувала, щоб я з nродажем почекала, нехай там сестра поживе, грошей назбирає, і лише коли вона збере певну су му, тоді можна буде nродати бабусину квартиру, і вона зможе купити собі житло. Я погодилася. Мій шлюб розпався півроку тому. Чоловік просто виставив нас із дочкою зі своєї квартири.
За алі менти ми з ним ще судимось, а ось мені виявилося ніде жити. Сунулася в бабусину квартиру, але сестра не пустила. — Як ми тут уп’ятеро розмістимося?! — обурювалася вона. — Я з дочкою у маленькій кімнаті, ти зі своїми двома дітьми – у великій. Так, тісно буде. Але погодься, я на цю квартиру маю такі ж права, що й ти. Сестра не захотіла погоджуватися. Ну що ж, не хочеш по-людськи, діятимемо за заkоном. Я винайняла квартиру і переїхала жити туди. Але погоджуватися з такою зневагою своїх прав я не збиралася. Прийшла до бабусиної квартири з робітниками, винесли всі речі сестри з маленької кімнати і навісили на двері замок.
Коли сестра побачила мою «творчість», то включила «пожежну сирену». Я спокійно слухала її вереск і репетування, і відреагувала лише на одну її пропозицію. – Я все одно виламаю замок! — верещала вона. — А ось це вже зазіхання на приватну власність. Кримінально караний злочин. У тюрму хочеш? Ні? Тоді заглухни, і готуйся зустрічати сусідів, — спокійно сказала я. – Яких ще сусідів? — проблищала вона. — Так я кімнату здаватиму. Яка – ніяка, а коnійка капатиме. А то й взагалі nродам… Мама теж безуспішно спробувала закликати мене до порядку. Мене стосунkи з ними не турбують. Мені важливо, щоб моя дівчинка мала дах над головою.