У мене є дочка, звати її Олена. Олена ходить до 3 класу. Ми живемо у мегаполісі, тому завжди відвозимо доньку до школи та забираємо додому. Вона маленька людина у цьому величезному місті, тож саму ми її ніколи не відпускаємо. Все завжди було добре, Олена добре ладнала з однокласниками та вчителями, хоч і душею компанії не була. Але завжди виникає одне (а може й більше) «але». Якось Олена, коли ми прийшли додому, почала плакати і розповідати, що хлопчик із 4 класу ображає її. Може некрасивими словами обізвати, може книгу чи сумку кинути, буває за кіски, смикає. Ми поговорили з дружиною і вирішили поки що дати дітям самим розібратися. Але це була наша помилка. Хлопець почав не просто діставати Оленку, а перейшов до рукоприкладства. Почав сильно штовхати дочку та бити. А хлопцем він був досить габаритним і в рази сильнішим за маленьку, тендітну дівчинку.
Я вирішив, що настав час діяти, не залишати це все на самоплив. Поговоривши зі вчителькою Оленки, справа дійшла до директора. Але це не
. Нам порадили, щоб Олена просто не виходила із класу на перервах і все. Це абсурд! Вона має сидіти у класі і не виходити через якогось хулігана, який не вміє нормально спілкуватися з дітьми? Він б’є і ображає не лише мою Оленку, а й інших дітей із її класу. Бач менших бити вирішив, бо вони слабші. Тому я зробив те, за що ви можете почати мене засуджувати. Але я більш ніж впевнений, що саме з цим малим не допомогли б ні розмови, ні покарання батьків, ні розмови з психологом. Я почав навчати доньку прийомам самозахисту. Як вириватися, як блокувати удари чи захват. І показав один прийом, який спричиняє кровотечу з носа.
Не критично, але я чудово знаю як таких задир лякає сам її вигляд. Оленка спортивна дівчинка, вже давно ходить на художню гімнастику, тому сила в неї є. І виду крові вона не боїться, у будь-якій ситуації тримається, зберігає холодний розум. Ось так я потренував дочку приблизно 5 днів і настав день ікс. Прийшовши до школи, почувши чергові неприємні слова і отримавши тумаків, до того ж сильних, Олена вирішила, що настав час йому розплатитися за всі образи. І, як я її і вчив, сильно зарядила кривднику в ніс. Та так, що в того пішла кров струмком. Страх, паніка, його забрали до медпункту. Прибігли батьки і одразу вирушили разом із сином та вчителькою до класу Олени. Він жалібно вказав пальцем на Олену і його батьки почали kричати.
Мовляв, як вона посміла вдарити їхнього сина. Олена намагалася пояснити, що це він почав перший, але батьки її й слухати не хотіли. Тоді почали вставати інші діти, розповідати, що і як він робив, як він ображав їх. Кожен із скривджених дітей розповів усе. Той хлопчик так і не перепросив, батьки його теж, але після цих подій він не чіпає вже нікого, а тихенько грає в телефоні в ігри. Можете засуджувати мене, але вважаю, що саме з такими хлопцями не впорається словами. Поки хтось не дасть відсічі, він не зрозуміє. Адже думає, що йому нічого не буде за його вчинки. Олена ж силу більше не застосовувала, але тепер має гарну навичку на майбутнє. Краще бути озброєним і ніколи не скористатися цим, ніж обеззброєним у скрутній ситуації.