Галі набри дли все і вся. І чоловік, з його злиденною зарплатою, і діти, які виросли і не хочуть піклуватися про батьків, і телевізор, з тоннами негативної інформації та фальшивою бадьорою рекламою. – Галка! – Вилетіла їй назустріч Інна, сусідка з колишньої квартири. – Скільки років скільки зим! Давай зайдемо до кафе, поговоримо! – Та я з роботи. Втомлена. Не до кафе. Давай просто пройдемося. – зітхнувши, прийняла запрошення Галина. Кілька хвилин не вдавалося завести розмову. – А ти не змінилася, Інно. Така ж життєрадісна. Радуєшся всьому, як дитина, — посміхнулася Галина.
– Чому б не радіти? Життя прекрасне, — радісно сказала Інна. – Прекрасне? – здивувалася Галина. – Ну так! Робота є, магазини ломляться від товарів, діти виросли, стільки нових можливостей довкола. – Яких ще “можливостей”? – Та взяти хоча б той самий інтернет. Тут тобі і кіно, і бібліотека. Я безліч книг перечитала. Хіба ми з тобою могли припускати, що настануть такі часи. – Не маю часу сидіти в інтернеті, – огризнулася Галина. – Було б бажання, час знайдеш. А я собі в інтернеті знайшла підробіток. Поки що гроші невеликі, але це тому, що я працюю годину на день. Вийду на пенсію, працюватиму по чотири. Тоді й прибутку буде більше. Надбавка до пенсії.
– Та які у тебе доходи? Твоїй сумці десять років. – Це моя улюблена сумка. Поки не знайду таку саму, цю не зміню. – Не зрозумію я тебе Інно, чого ти так радієш? – Та за все! У мене улюблена робота, чоловік, діти. І кожен день Божий нове відкриття. А коли зустрічаю таких песимістів, як ти, то кажу собі: “Це мені нагадування – не забудь, що ти щаслива!”. Інна повернулася і пішла далі у своїх справах. Залишивши Галю здивовано дивитись собі услід.