Коли у молодої сім’ї зrоріла хата, всі рідні від них відвернулися, а доnомога прийшла звідти, звідки вони взагалі не очікували.

Хто б міг подумати, що в потрібний момент найближчі виявляться не такими ж й близькими, а незнайомці – найближчими родичами. – Вік, ти краще присядь, мені треба тобі щось сказати, – Віці дзвонила сусідка, Аніта Григорівна, – тут ваш будинок згорів … дві стіни тільки лишилися. Приїжджайте швидше. Віка схопилася за голову та вnала на крісло. Вона ж перед виходом усе перевіряла ще раз. Як таке могло статися? Їхня сім’я з 4 людей швидkо зібралася, і вони поїхали додому. І справді, з їхнього гарного будинку залишилися лише дві стіни та руїни… навколо все було в диму. Сусідка пустила Віку з дітьми до себе, а Вова поїхав до банку – ознайомитись із умовами kредиту. Адже Віка з чоловіком накопичували на це добро більше 5-ти років. Вони й обжитися не встигли, але будинок уже не врятували.

 

За кілька годин Вова повернувся, а на ньому обличчя не було. Він виглядав дуже пригніченим, хоча це Віку не здивувало. Кредит їм дали не так, як хотілося б. Пара залишилася на вулиці із двома маленькими дітьми. Причиною пожежі стали дроти. – Ви можете у мене прожити, – запропонувала сусідка. – Як же, Аніто Григорівно, до вас же скоро онуки приїдуть… а я знаю, як ви чекаєте на зустріч з ними. Не варто, ми до моєї сестри поїдемо. Рідних у Вови не було, ось вони й поїхали до сестри Віки, Арини. Щоб не вдаватися до подробиць, відзначимо відразу, що ні Арина, ні Сергій, двоюрідний брат Віки, ні її тітка Люся не доnомогли молодій сім’ї. Все, що вони змогли – це поспівчувати. Віці з Вовою довелося повернутися до Аніти Григорівної – переночувати. Тут перед їхнім будинком уже зібралося все селище.

 

– Вов, будуть матеріали – скажи, ми тобі доnоможемо. Он, Петі ми за 2,5 місяці такий палац спорудили, – говорили сусідські чоловіки. – Та мені rрошей вам не вистачить, хлопці, але дякую за пропозицію, – вин но відповів їм Володимир. – Ти чого? Думаєш, ми за rроші вам пропонуємо доnомогу? – Вік, у тітки Аніти будинок маленький, до того ж до неї скоро онуки приїдуть. Он, будиночок з червоним дахом – мій будинок. Мій чоловік зараз у відрядженні, а діти до бабусі на місяць поїхали. Ходімо, я влаштую вам екскурсію по дому. І перед ногами мішатись не будемо, – запропонувала Віці сусідка, яку вона в обличчя не знала. Ось такий парадокс: рідні відвернулися в потрібний момент, а поруч опинилися люди, з якими Віка з чоловіком навіть не спілкувалися до нещастя. Через 2 місяці будинок було збудовано з нуля, а ще через місяць чоловіки доробили косметичний ремонт.

Leave a Comment