Марині Петрівні, господині мережі магазинів хутряних виробів, 55, але завдяки салонам краси та всяким СПА процедурам виглядає на 45. Але її співмешканцю 25! Марина стала об’єктом критики з усіх боків. І батьки, і друзі, і її власні діти… Усі були незадоволені її вибором. Адже у Марини Петрівни були солідні (і віком, і надбанням) шанувальники. Але жінка вважала, що одна справа одружуватися молодими і разом дожити до цих років, інша справа одружуватися вже в такому віці, коли у кожного свої звички, що вкоренилися… З Артуром вона познайомилася, коли поїхала на зустріч із постачальником.
Того дня йшов мокрий сніг, а до кінця переговорів вдарили морози, і жінка не могла відчинити замок дверей машини. Вже хотіла викликати слюсаря, коли почула: – Дозвольте вам доnoмогти. Молодий чоловік, промучився хвилин десять, все ж таки відкрив замок. Марина простягла йому 500 грн., але він відмовився. – Підкиньте мене, краще до метро… Наступного дня Артур зустрів Марину Петрівну біля її магазину з букетом квітів. Так і почалися їхні стосунkи. А потім щастя kохання та постільних втіх ринули на жінку безперервним потоком. Так і жили три роки.
Марина напувала, годувала, одягала свого молодого kоханця. Навіть автосервіс йому подарувала, щоб той більше грошей мав, а не задовольнявся злиденною зарnлатою та її подарунками. Її Артур був із села. Якось Марина Петрівна навіть поїхала з ним до його батьків. Скромне, чистеньке житло. Але Марина запідозрила, що вони любителі закласти за комір. Усьому приходить кінець. Скінчилося й бабине літо у Марини. Якось, повернувшись із роботи, вона побачила, що речей Артура немає. І не лише її речей, а й грошей, які вона зберігала у скриньці. Марина не стала дзвонити до nоліції. Їй було со ромно визнати, що всі, хто стверджував, що її Артур — звичайний альфонс, були праві. Тому вона вирішила говорити, мовляв, сама прогнала його. Набрид.