Інга вважала свого чоловіка слабаком. Незрозумілим чином, все хороше, що пов’язувало їх на 5-му курсі, зникло. Прогулянки нічним містом, запаморочення від перших боязких ласок. Стриманість та м’якість коханого Інзі дуже подобалися. І вони вирушили до РАГСу, рухаючись не обставинами, а бажанням не розлучатися. Щоразу було важко прощатися. Артем жив у студентському гуртожитку, він був із іншого міста. Інга та її мама, бабуся та брат ділили невеликі метри хрущовки. Вони не мали чудового весільного торжества, але воно було щирим і якимось справжнім. Батьки Інги твердили, що Артем стане надійним муром для своєї дружини, опорою для всієї родини. Але найбільше здивувала бабуся Артема. На додачу до благословення, бабуся вручила їм ключі від нової двокімнатної квартири та подарункову картку. Понад те, пожертвування призначалося не тільки для Артема, а й для Інги. Сказати, що всі були здивовані – нічого не сказати. Бабуся не виявляла особливої турботи про свого онука. Коли він навчався і мав працювати неповний робочий день, бабуся не надсилала йому жодної копійки.
А тут ціла квартира! Виявилося, що вона дуже довго збирала на все, збираючи гроші саме для цього дня. Вона тримала невелику ферму, влітку пускала до будинку дачників, жила у літньому притулку. Молоді мали хороший старт. Обидва з дипломами, з роботою та вже зі своєю квартирою. Але виявилося, що Артем – це зовсім не надійний мур, а просто кволий паркан. Грошей стало не вистачати одразу після народження сина. Інга у декретній відпустці, посібники – нікчемні, а зарплата чоловіка – сльози. Коли у відділі замаячила вакансія завідувача сектору, із зарплатою вдвічі вищою, ніж у Артема, який тягнув весь сектор, Інга буквально змусила чоловіка піти у керівництво, але він вважав це “неетичним”. А його місце зайняв вискочка із міцними зубами, за допомогою яких він чіплявся за нову посаду. Тоді Інга вперше назвала свого чоловіка “пустушкою”. І він усе ще затягував всю роботу сектора, іноді затримуючись над терміновими проектами. Нагороди часто отримували інші, хто знав, як вислужитися перед начальством. А її гнилий чоловік сидів на своїй злиденній зарплаті. Так принаймні думала Інга, і так думала її мати, шкодуючи дочку.
Саме мама домовилася про гарне місце для Артема, де обіцяли мало не золоті гори, а він так… Також чоловік і пальцем не поворушив із приводу дитячого садка. Інга сама записала свого сина у чергу. Якось з’явився новий бос – ідеал чоловічої сили. Впевнений та владний. “Комусь пощастило, мабуть”, – подумала Інга. З таким чоловіком жодні труднощі не страшні. Все буде залагоджено, всі будуть на прив’язі. Із Сергієм Анатолійовичем стався роман. Все почалося з ділової подорожі. Він їй нічого не обіцяв, у ресторани не водив, але зарплату підвищував, іноді робив подарунки у поїздках, та й у відрядження брав із собою. Артем же покірно лишився зі своїм сином. Він забирав малюка з дитсадка, сам прав і готував. Це розлютило Інгу ще більше. Жили так, начебто нічого не відбувалося. Звичайна сім’я. Тільки більше говорити не було про що. Інга демонстративно припиняла всі спроби чоловіка поговорити про важливе. Якось дружина начальника про все дізналася.
Інгу поставили перед вибором: звільнення з власного, або серйозну догану. Вдома на Інгу чекав ще один сюрприз. Бабуся чоловіка. Її привезли до міста на обстеження, але виявилось, що суглоб буде протезовано. – Ти поживеш у нас якийсь час, до села не потрапиш, батьки доглядають за фермою та будинком, а тобі, бабусю, пора скорочувати поголів’я, і так косяки почали вилітати, – так вирішив Артем і очима зажадав підтвердження запрошення від дружини. – Хочеш розлучення – так подавай. Мій син залишиться зі мною, будь-який суд буде на моїй стороні. Ти безробітна. А незабаром і без квартири будеш. До речі, я ладен викупити твою частку. Я продам авторські права на розробку після розлучення і викуплю її назад. Вони вже давно чекають на моє рішення. Жаль, що ти не знаєш. Так що, збирай свої речі і поспішай, у мене зараз і без тебе проблем вистачає! Бабуся спочатку допоможе мені доглянути за сином, а потім я знайду дівчину і одружуся. Інга сиділа із відкритим ротом. Вона більше не хотіла нікуди йти, але розуміла, що тепер рішення буде за її чоловіком. Як він вирішить – так і буде.