Я не можу сказати, що ми жили як чоловік і дружина, Ні, він мені не чоловік був, ми жили в статусі співмешканців. Довгий час відкладали весілля і розпис, rрошей не було на це. Через три роки у нас народилися близнючки дочки. Ми їх не записали на нього, так як давали допомогу, за відсутність батька. Туго було з rращими вісь так вісь. Минуло 5 років. Чоловік-співмешканець мій постійно був на роботі, ми ніколи з ним не гавкали.
Години не було лаятися, він приходив пізно вночі і йшов рано вранці. Я його і діти наші толком не бачили. І вісь він як зазвичай прийшов в такий пізній час, я вже майже спала, він зібрав сумку, співуче, робочі речі, я так подумала. А ввечері наступного дня він не повернувся. Я дуже переживала, чекала, коли він повернеться. Подзвонила свекрусі, думала, може він до неї заїхав; вона ж мені сказала, що він їй навіть не дзвонив. Ну я вирішила зателефонувати його зміннику. Він мені сказав, що його не було сьогодні. Він дивний, звичайно, змінник, ставши мене вітати з чимось.
– Юль, а вас можна привітати, так? Я пересварилася, так тільки вітають, коли хтось в положенні. І з чим він мене вирішив привітати. – Ну як з чим? Довгоочікувана відпустка. Ні в яку відпустку ми не збиралися, Паша мені нічого не говорив. У підсумку переконавши його колегу, що ми всі залишаємося вдома і що чоловік буде відпочивати так, я поклала трубку. Вранці мені прийшло смс від Паші: «ти мені не дзвони і не пиши більше. Я тебе більше не люблю, я поїхав в інше місто. А діти? Діти твої» Ну, я розповіла свекрусі, він з нею донині спілкується. Пройшов вже рік, а я його все чекаю. Не знаю, як він там, може когось вже знайшов. А я? Та що я? Люблю його і все ще чекаю. Що мені тепер робити, не знаю. Порадите що-небудь?