Після смерті чоловіка залишилася зовсім одна. Мій син одружився і жив зі своєю дружиною у її невеликій квартирі. У мене було дві квартири: в одній я жила сама, а іншу здавала в оренду, завдяки чому могла підтримувати себе фінансово. Якось син прийшов до мене додому і розповів, що його дружина скоро народить, але їхня квартира надто мала для життя з дитиною. — Мамо, у нас там буде зовсім тісно. Ти могла б дати нам твою другу квартиру? — спитав він. Я не відмовила, але одразу поставила умову: квартира дається лише тимчасово. — Добре, дякую, — відповів син.
— Ми за п’ять років накопичимо на іпотеку та з’їдемо. Всі були задоволені, але згодом я помітила, що невістка почала там ремонт: переклеїла шпалери, замінила штори, додала нові деталі інтер’єру. Але я вирішила не втручатися. Одна в голову промайнула думка: можливо, вона вважає, що я подарувала квартиру синові. Минуло кілька місяців, і в одній з розмов я випадково дала зрозуміти, що квартира їм дана лише на якийсь час. — Як тимчасово? Ви ж передали її нам! – обурено спитала вона. — Ні, я спочатку казала, що квартира на тимчасове користування, поки ви не назбираєте на своє житло, — спокійно відповіла я. Це викликало справжній скандал.
— Якби я знала, що це не наша квартира, то й ремонт починати не стала б! – кричала вона. Після цього вона звинуватила мене у безсердечності. Коли народився мій онук, я часто приходила до них, аби допомогти з дитиною. Але незабаром я помітила, що невістка намагається уникати мене, а мої візити ставали дедалі рідшими. Якось вона сказала прямо: — Якщо ви не перепишете на нас квартиру, то й бачитись з онуком не зможете. Цей шантаж мене сильно зачепив, але я відмовилася йти в неї на поводі. Тепер мій син вважає, що я безсердечна. Однак я впевнена, що вчинила правильно і не збираюся віддавати свою власність під тиском.