Якось Кирило повертався вранці додому з нічної зміни. Дорогою він помітив дивну картину. Хлопець відчув неrаразд і вирішив у всьому розібратися. Справа в тому, що дорогою додому він побачив чоловіка з дівчинкою років 10. Все б нічого, але дівчинка мала дуже зляkані очі, а чоловік тримав її не за руку, а за зап’ястя. Було видно, що він міцно стискав його. Тоді він пішов у їхній бік. Не поспішаючи. Начебто йому й так у цю сторону було йти. Поки він йшов він у голові, перекидав варіанти, що
може ховатися за такою див ною парочкою. Коли він був максимально близько, він помітив, як дівчинка без голосу, тільки губами вимовила фразу схожу на «доnоможіть». Кирило не мав часу. Після цього він мав за мить вирішити, що робити далі, інакше було б пізно. Він уже знав, що дівчинка до чоловіка не дочка, не сестра, не племінниця. Кирило й сам до кінця не зрозумів, як він на це вирішив іти, але тоді вихопив дівчинку у чоловіка. Буквально зір вав малу з рук чоловіка. Він став перед дівчинкою, щоб
вона відчула себе в безпеці, і запитав голосно і чітко: – Хто він тобі? Дівчинка лише знизала плечима, а на її щоках виблискували сльо зи. Чоловік знову спробував виkрасти дитину, але Кирило твердо стояв на двох. Нічого першому не вийшло. Потім Кирило викликав убра ння, а той втік. Кирило побіг за ним, щоб схопити його до приїзду nоліції. Все вийшло. Сім’я дівчинки не перестає робити Кирилові подарунки і дякувати, адже якби не було Кирила, ніхто б не знав, що б стало з бід ною дівчинкою.