Я жива, але навіть зараз діти не хочуть ділити спадщину навпіл, не хочу уявляти що буде, якщо мене не стане.

Я не думав, що нам з дружиною потрібно буде переконувати власних дітей прийняти нашу спадщину. Ми привчили дітей завжди хотіти більшого, ніж у них є. Їх характер дає їм можливість зробити набагато більше. У них є практично все, тому вони відмовляються від спадщини. Корінь розбіжностей у тому, що жоден з них не може змиритися з тим, що їм дістанеться тільки половина стану. Вони обидва хочуть отримати більше цієї частки. І хоча я завжди підтримував їх прагнення до більшого в житті, але це не найкраща якість людини.

Зрештою, люди все одно прагнуть змагатися один з одним і схопити більший «шматок». Я часто думаю про себе і свого брата, коли дивлюся на речі. По-перше, у нас не було таких rрошей, і наші початкові умови з ним були набагато гірше. А по-друге, ми б ніколи не стали сперечатися з-за грошей. Коли молодим хлопцем проходиш через війну, ще більше розумієш, наскільки важлива сім’я. Звичайно, наші життя такі різні, але діти можуть хоча б спробувати зрозуміти, що rроші — це ще не все життя. Завжди повин на бути інша точка відліку. Навіть моя дружина вірить в мене, незважаючи на наші протилежні погляди на виховання дітей.

Проте вона визнає, що їх поведінка неправильно. Іноді вона жартує, що нам потрібно всього лише переписати спадщину на благодійність. І такі уявлення не завжди здаються мені смішними. Адже це єдиний спосіб їм догодити, якщо дивитися на питання об’єктивно. Інакше вони просто не розуміють. У такі моменти я тужу за мудростями старших. Якби мій батько жив зараз, він вирішив би наші nроблеми в одну мить, навіть не замислюючись про це. Нам же доводиться миритися як з нашої прихильністю до них, так і з їх марним суперництвом.

Leave a Comment