– Ну, удачі, синку! – напучував Андрій свого сина першокласника, nроводжаючи того в перший раз в перший клас. Сина він обожнював. Його копія. І сміється як він, і техніку любить, як і батько в дитинстві. Вдома його чекала дружина. Увійшовши в квартиру, він почув, як старша сестра його дружини Ольги, Галина, вкотре клянчить гроші на випивку. – Ти-то добре влаштувалася, заміжня, – говорила вона, – а я самотня жінка. Що ж ти така шкідлива? Ти ж бачиш, що я” хворію”, дай грошей на”ліки”. Я ж копита відкину, і моя сме рть залишиться на твоїй совісті. – Галина, не ганьбися. Згадай зрештою, що ти жінка. – Хто, хто, а ти б помовчав про ганьбу, рогатенький.
Дружина твоя дитинку нагуляла, і тобі на шию повісила. – Ти що таке несеш? Чому ти брешеш? – побіліла Ольга. – Не треба було сестрі відмовляти в доnомозі. Тепер сама в багнюці, по самі вуха, – бурмотіла Галина хитаючись йдучи до дверей. Там обернулася, і дивлячись на Андрія, додала, – не твій син. Ольга ревіла, Андрій її заспокоював, в душі йому було nогано. Зараз треба йти за сином. По дорозі в школу Андрій думав: “Слова Галини – чистої води поклеп”. Але все ж іноді проскакувало: “а раптом?”. Він ніколи не сумнівався у вірності Ольги. Але все ж втратив спокій.
Коли він спілкувався з Ольгою, або грав з сином, на душі у нього було світло і спокійно. Але варто було залишитися одному, як гнилі слова Галини звучали у нього у вухах. Щоб раз і назавжди виключити всякі сумніви, Андрій вирішив провести Д НК-ан аліз. Два тижні тягнулися довго і болісно. Нарешті лабораторія видала результат. З майже стовідсотковою ймовірністю Іванко його син. Він сидів на лавці і посміхався. “Ніколи не скажу Ользі, що зробив тест. Нема чого їй знати, що, піддавшись слабкості, я засумнівався в ній”.