Теща чула, що зять nосварився з сусідкою і прийшла з ним розмовляти. Але коли дізналася, чому вони nосварилися, не повірила своїм вухам.

Лариса втомлена поспішала додому. Вона хотіла якнайшвидше прийняти душ і відпочити, але біля хвіртки на неї чекала сусідка. -Як ти з ним живеш і терпиш цього хама? Учора він зі мною nосварився, і ти повинна була чути, як він мене обзивав, — жалілася сусідка на Діму. -Весь день не могла заспокоїтися, тебе чекала. Ларисі було не до сусідки, вона мріяла скоріше потрапити в будинок, прийняти душ і відпочити. Дмитра вона знала дуже давно. Вони разом працюють на одному і тому ж заводі. У неї з ним дуже хороші стосунки, швидше дружні. Він на десять років молодший за неї, але набагато старше її дочки. Коли донька проходила практику у них на заводі, там і з ним познайомилася. Незважаючи на різницю у віці, вони живуть дуже дружно. Діма за характером запальний, але не злий. Якщо йому щось не сподобається, висловить прямо в обличчя. Після весілля дочка з зятем купили поруч з Ларисою ділянку, але там побудували гараж.

Вони живуть разом з Ларисою, у неї будинок великий, живе вона одна. -Ну ти знаєш, він запальний, не звертай уваги, — відповіла Лариса. -Тобі легко сказати, мовляв, не звертай уваги, а я весь день не змогла заспокоїтися. Він так мене обзивав, якби ти чула. Я всю ніч проревіла. -Так, я обов’язково з ним поговорю. Лариса б погодилася з усім, що б сусідка зараз не сказала, лише б вона її залишила у спокої. Вона швиденько прийняла душ і взялася за вечерю. Скоро донька з зятем повинні були повернутися з роботи. Едіта і Діма приїхали і вже з двору було зрозуміло, що мама вдома. Смачно пахло вечерею, і вони поспішили на кухню. -Добрий вечір, люба теща! Не встигла приїхати, а вже на кухні працюєш?! Діма завжди жар тував з тещею. -Добрий вечір, ти що знову з сусідкою не поділив? -Вже встигла поскар житися, ябіда? — сказав Діма, заглядаючи в каструлі. -А чому вона наш пісок краде?

Вони для будівництва куnили пісок і залишили біля воріт. Він нікому не заважав, тільки сусідці спокою він не давав. Їй теж потрібен був пісок, а грошей шко да було, навіщо куnувати, якщо можна тягати у сусідів? -Я ж їй дозволила одну тачку забрати, — сказала Лариса. -Ось саме — одну, а вона більшу частину перетаскала. Знаючи характер сусідки, Лариса знала, що однією тачкою не обійдеться, але щоб більшу частину, це вже занадто. Вранці сусідка знову її подкарауливала біля воріт. -Ти поговорила з ним? -Так, поговорила, тільки він мало тобі сказав. Ти скільки піску у мене просила? Ти ще добре відбулася. -Що за люди?! Відро піску пошко дували, скнари. Раніше ти не такою була. Це все твій Дімка, -возмущалась сусідка. -Так, лавочку я прикрила. Тепер я nогана? Раніше ти до мене приходила як до себе, у мене все забирала без дозволу. А мені продавала квіти, які брала безкоштовно у інших сусідів. -Ну і дріб’язкова ти, Лариса. Це все твій зять винен. Ти на нього схожа. Скнари, а ще сусідами себе називаєте, — сказала сусідка, розвернулася і пішла. Треба ж, вона ще й жадібна?! Лариса здивовано дивилася їй услід. От і роби людям добро, а вони ось так тобі дякують.