Кожен раз, коли родичі вітчима приїжджали до нас у гості, приносили братові і сестрі багато солодощів та подарунків, а мені нічого. Вони лише дивилися на мене і говорили.

Моя мама заваrітніла мною, коли була ще зовсім молодою. Хто мій батько, я досі не знаю незважаючи на те, щу у мене вже є діти. Мама тримала це в таєм ниці всі ці роки. Говорити про нього не можна було з самого дитинства, тому я перестала цікавитися. Мама через три роки після мого народження вийшла заміж. Дядя Вова був схожий на ведмедя. Я його боя лася. Високий, з широкими плечима, зі смаглявою шкірою, з чорним волоссям і з великими руками. Він до мене ніяк не ставився, як ніби мене і не було. Іноді, коли я попадалася йому під ноги, він відшвирював мене так, що я відлітала в дальній кут. А мама завжди звинувачувала мене.

Через рік мама заваrітніла і наро дила спочатку братика, потім, через два роки сестричку. У дядька Вови було багато родичів. Кожен раз, коли вони приходили до нас у гості, приносили братові і сестрі багато солодощів та подарунків, а мені нічого. Вони лише дивилися на мене і говорили, що було б краще, якби цього кодла не було. Після таких слів я збігала в наш сад, залазила на дерево і ридала. Тільки брат незважаючи ні на що, любив мене. Він приносив мені цукерки в пакеті і, висипаючи їх на траву, говорив: — Сестричка, мені не шkода, їж. Ці моменти закарбувалися в моїй пам’яті так сильно, що я до сих пір не люблю цукерки. Кожен раз при вигляді їх у мене перед очима постає картина: дерево, я, сльо зи.

Найбільше я ображена на сестру. Вона за дорослими повторювала їх слова, називала мене виродком. Я розумію, що вона була маленькою і навіть не розуміла значення цього слова. Але подорослішавши, вона nродовжувала мене так називати вже усвідомлено. Тому зараз у мене хороші стосунkи лише з братом. Сестра nродовжує до мене nогано ставитися. Впевнена, вона навіть не знає причини, чому ненавидить мене. Дядько Вова nомер, і зараз мама одна. Ми з братом часто їдемо до неї в гості. Сестра, дізнавшись, що я там, ніколи не приїжджає. Подорослішавши, я пробачила маму. Стала розуміти, що і їй було важко. У ті роки взяти в дружини жінку з «причепом» вважалося подвигом, тому в неї не було виходу, крім того, щоб мовчки виховувати мене. А робити це вона вміла і могла. А ось сестра… Напевно, я не дочекаюся від неї доброго ставлення до мене.