У дитинстві я був об’єктом цькування через те, що був із бід ної родини. Місто у нас маленьке, всі одне одного знають. Всім відомо, що я із малозабезпеченої родини. У моєї мами троє дітей. Батька не стало через нещасний виnадок на будівництві, коли мені було лише два роки. Я майже його не пам’ятав. Ми жили на межі злиднів. Мама працювала вихователькою в дитсадку першу половину дня, а потім прибиральницею в одному ресторані, щоб прогодувати нас.
Але зарnлата у неї була маленька, тож грошей завжди не вистачало, харчувалися ми дуже скромно. Моє життя перетворилося на пекло, коли я пішов до школи. Я відрізнявся від однокласників своїм одягом, мама куnувала його в секонд-хендах, через що діти мене задирали. Особливо мене задирав Сергійко, я став його грушею для битися, він постійно знущався з мене і обзивав. У дитинстві я був дитиною невпевненою в собі і со ром’язливою, тому мовчки терпів. Я став ізгоєм, сидів один на останній парті, ніхто з однокласників зі мною не спілкувався. Мені було самотньо, але я звик. Так тривало до п’ятого класу. З іншої школи до нас перевелася дівчинка з темними косами, яку звали Ларисою.
Ларисі здалося вкрай несправедливим ставлення однокласників до мене. Вона не побоя лася стати на мій бік проти всього класу. Якось під час уроку класного керівника вона встала і сказала: -Ірина Сергіївна, а чому ви дозволяєте, щоб у вашому класі знущалися з учня? Вчителька розгубилася, вона просто не лізла до цих справ, ігноруючи свої обов’язки. – Заткнися, дурепа ! – закричав із останньої парти Сергійка. -Сам заткнися, боягуз, тільки і можеш слабких і дівчат задирати! Я дивився на неї із захопленням, така маленька, але така смілива. Після цього випадку класний керівник поквапився. Батьки Лариси працювали в міському управлінні, боялася, що дівчинка може їм розповісти. Знущання припинилися. Ми дружимо з Ларисою досі.