Прошло сімнадцять років, як Саша принесла Павлика до мене і поїхала. Нещодавно вона приїхала до сина з подарунками. Такої реакції від Павлика навіть я не очікувала.

Моя сестра Олександра після закінчення школи не вступила до інституту, бо вирішила вийти заміж. Мати і батько її відмовляли від весілля з Ігорем, бо всім у селі було відомо, що він хлопець з поганої родини, до того ж виnити любить, гуляти. Але Саша якщо щось вирішила, її не переконати. Вони все-таки одружилися, через рік з’явився на світ мій племінник Паша. Саша не дуже була рада материнству, вона наро дила дитину здебільшого з-за того, що свекруха вимагала онуків. А Ігор був на боці матері і в усьому слухався її, поставив перед нею ультиматум: або народжуєш, або уходжу. Дитину вона наро дила, але любов’ю до нього так і не перейнялася. Коли хлопчикові було чотири роки, Ігор пішов до іншої. Після цього Саша повернулася в батьківський дім. Про Павлика забули і батько, і бабуся з батьківського боку.

Саша вирішила, що одна виховувати сина не хоче, що ще побудує своє особисте життя. Я ніколи не забуду, як Саша принесла Павлика до мене. Вона дивилася на дитину з огидою. -Настя, забери його. Мені він не потрібен, даремна дитина, яка тільки і вміє, що nлакати і вередувати. Павлик тоді обійняв мене за ногу і гірко заnлакав. Після цього Сашко поїхала в місто, а Павлик залишився зі мною. Я тоді була вже заміжня і мала своїх двох дітей, але чоловік був зовсім не проти прийняти хлопчика до нас у сім’ю. Павлік став повноцінним членом нашого сімейства, скоро і мамой став називати мене, а мого чоловіка батьком. Виріс він дуже гідним хлопцем, вже студент, сам поступив на бюд жет. Викладачі пророкують йому хороше майбутнє. Саша всей цей час не спілкувалася з нами, навіть мамі не дзвонила.

Мені про неї було відомо те, що вона зі своїм другим чоловіком поїхала жити в Іспанію. Тому було дуже несподівано побачити її на порозі нашого дому. Я тоді ледве впізнала її. Їй всього сорок років, а виглядає на всі п’ятдесят. Було видно, що життя її сильно допотала. -Привіт, Настя, давно не бачилися, сестра. Можу я побачити Павлика? Тут Паша сам прийшов до дверей, коли почув своє ім’я. Погляд його охолов, коли він побачив на порозі свою матір. Саша підійшла, щоб пробприйняти його, але він відсторонився. -Що тобі потрібно? -Скучила, любий, я тобі тут подарунок привезла. Невже і мене в будинок не пустите? Я відійшла, звільняючи шлях, але Паша мене зупинив. -Не потрібні мені подарунки, і ти не потрібна. Будь ласка, не приходь сюди більше. Наскільки мені відомо Саша з чоловіком другими роз лучилася, він до неї nогано ставився і бив. Вона не втрачає надії повернути прихильність сина, але поки нічого не виходить.

Leave a Comment