Вона намагається уявити себе поруч із ним, але розуміє, що насправді їй цього мало, їй мало цієї зали, мармурових колон і порцелянових лебедів.
Все це видається їй надуманим і несправжнім, наче декорації, наче “для галочки”, бо так треба.
Тоді як вона воліла б вибрати для себе щось інше, щось, що у жодному разі не вміщується у звичні, застарілі рамки.