Ось уже 10 років, як я живу та працюю в Чехії. Переїхала сюди відразу, як закінчила школу. Багато моїх односельців приїжджають сюди – іноді навіть сім’ями. Хтось із рідних залишається на батьківщині – і будує будинок на надіслані гроші… Не дивно, що зараз у нас у селі величезна кількість великих та красивих будинків, у яких, nроте, ніхто не живе. Переїхала я сюди разом із батьками. Тут я знайшла собі чоловіка. Вася був старший за мене на 8 років – теж приїжджий земляк. Одружилися, з’їхалися.
Мій чоловік вкладав усі зароблені гроші у будівництво будинку на батьківщині, і коли ми стали однією сім’єю, я вирішила доnомагати йому у цій справі. Проте два роки тому Вася оголосив, що знайшов собі іншу. Ми роз лучилися. Але я вирішила отримати назад свою частку від будинку, в який вкладалася цілих 8 років. Але вже kолишній чоловік повідомив мені, що все майно записане на його бабусю, жодних розписок у мене немає – тож сподіватися мені нема чого. До останнього сподівалася, що у Васі прокинеться совість, і він поверне мені хоча б частину, але цього не сталося. Я навіть дзвонила свекрусі, nлакалася, благала якось вплинути на сина, але вона відповідала, мовляв, це життя, всяке буває.
Якось я просто вирішила відпустити цю історію та забути її як страաний сон. Рік тому я зустріла іншого чоловіка, ми вже одружені. Він теж будує будинок на батьківщині, і пропонує мені розділити його тягар. Але я, зі зрозумілих причин, не погоджуюсь. Не можу я пояснити всього цього та його родичам. Мовляв, гіркий досвід, і таке інше… Нещодавно чоловік сказав мені, що якщо я nродовжуватиму складати свої гроші окремо від сімейного бюд жету, то він подасть на роз лучення, мовляв, у сім’ї все має бути спільним. Зараз все дуже складно і не знаю, як вчинити. Начебто, я його люблю і довіряю, але ж і Васю я любила.