Коли наро дився мій брат, я закінчив школу і забезпечував себе сам. Я розумів, що просити грошей у батьків, яким потрібно ростити ще одну дитину – неправильно та егоїстично. Взагалі, я не хотів загалом залежати від батьків. Саме тому з 14 років прагнув заробляти сам і забезпечувати себе та свої потреби теж самостійно.
Загалом, я доnомагав своїй сім’ї, як міг, і завжди був поруч, коли вони потребували доnомоги і, я вважаю, був добрим сином для них. Згодом любов’ю наших батьків став користуватися здебільшого мій молодший брат, Василь. Коли наших батьків не стало, вони не залишили заповіту, і майно було поділено навпіл. Тоді Василь хотів привласнити собі двоповерховий будинок батьків, який вони збудували на зароблені мною гроші. Що мені залишалося робити… я вирішив взяти ділянку землі неподалік лісу для будівництва будиночка для сімейного відпочинку, але Вася відмовився ділитися.
Я не хотів би, щоб до цього дійшло, але, зрештою, у цю справу втрутилися відповідні органи, і Василь втратив не лише ділянку, а й половину батьківського будинку. Зараз брат називає мене жадібним, але я думаю, що все зробив правильно. Я ж спочатку не хотів такого розкладу. Цікаво, а як би ви поступили на моєму місці? Невже ви залишили б все братові, забувши про всі свої старання і важку роботу?