Нещодавно була у сестри в гостях. До цього ми зустрічалися рік тому, бо я була за кордоном. Настя мене зустріла своїм звичайним, змученим виразом обличчя. Обличчя бліде, під очима темні кола. Я коли її побачила, свиснула: -Ти як з того світу, спи бодай іноді. Ти чого за собою не стежиш? Сестра розлила чай і плюхнулася на стілець. -Часу немає, я і цього місяця взяла двадцять змін. У мене щелепа відвалилася. -Жінка, ти нормальна? Двадцять діб у місяць працювати? Ти що реально хочеш на той світ? Настя працює медсестрою.
-Ну так за квартиру треба платити, та й Машу до школи збирати… – пробурмотіла сестра. -А чоловік тобі на що? Настя опустила погляд. -Ну, так його звільнили рік тому, але він шукає роботу! -Рік шукає роботу?! Чому ти мені не розповідала? Мовчить. А я знаю, чому не розповідала. Все просто – Славік її козел справжнісінький. Знає вона, що я його недолюблюю. І не безпідставно. Він просто той ще ледар.
-І де зараз твій водій дивана? Точно не шукає роботу, знову десь витрачає твої гроші з друзями і n’є. Так? Настя опустила погляд. -Настя, ну ось на який він тобі такий потрібен? Я тобі ось що пропоную. Ти ж знаєш, що я підтримаю тебе завжди! Кинь його, га? Тобі й легше стане, зайвий рот не потрібно фінансувати. Настя так і не ухвалила рішення поки що. Але мені дуже хочеться врятувати сестру. Щоправда, поки не уявляю – як.