Нещодавно я повернулася з Італії, де провела останні шість років. Хоча я не можу згадати, навіщо я туди поїхала, але я відчувала, що мені потрібні зміни. Ми з чоловіком були одружені 20 років, безбідно жили у власному будинку, доки наш син навчався у столиці. Живучи в маленькому селі, де більшість жінок працювали в Італії, Іспанії чи Греції, я стала заздрити нашим сусідам, у яких почали з’являтися великі будинки, з новими парканами та добре вимощеними дворами.
Тому я переконала свого чоловіка відпустити мене на роботу та за допомогою подруги вирушила до Італії. За шість років мого перебування в Італії я працювала на кількох роботах, доглядаючи літніх італійців і накопичуючи гроші на капітальний ремонт нашого будинку. Я планувала повернутися тільки тоді, коли я матиму достатньо грошей на повноцінний і дорогий ремонт. Однак моє життя змінилося, коли я дбала про 90-річного італійця на ім’я Федеріко.
Його покійна дружина Катерина вплинула на нього, і він завжди говорив про неї з радістю і щастям. Коли він помер, я була засму чена, але також зрозуміла, що життя занадто коротке, щоб бути далеко від коханого чоловіка. Повернувшись додому, я виявила, що всі мої речі лежали на тих же місцях, де я залишала їх багато років тому. Чоловік був безмежно радий моєму поверненню і був вдячний за гроші, які я заробила за ці роки. Я навчилася цінувати те, що маю, і вирішила, що більше не хочу залишати рідні стіни.