Сьогодні — річниця їхнього весілля. Оксана любила тішити чоловіка приємними несподіванками в такі дні. Ось і цього разу, в цей особливий для їх сім’ї день, вирішила зробити сюрприз для свого улюбленого Юрчика. Вранці він дозволив улюбленої подовше поспати, чи не будив раніше, щоб приготувала йому сніданок. Юра швиденько прийняв душ, заварив собі міцної кави і, перекусивши бутербродом, відправився на роботу. Сонце вже добряче гріло крізь шибки, поки не розбудило Оксану. — Ого, вже дев’ять. Ось я сьогодні поспала, — промовила до себе в порожній квартирі. — Це ж треба так. Ось я тюхтя. Хоч би кави для Юрчика зробила. Ну нічого. Спробую надолужити згаяне. Думки, як і Оксана по квартирі, хаотично снували. Сяк-так прибравши в кімнаті, жінка пішла на кухню, щоб приготувати улюблені чоловікові сирнички. Коли відкрила дверцята морозилки, відразу зрозуміла, що ще приготує для коханого. Це будуть стейки з картоплею-фрі, до речі, теж його улюблені. Радісно мугикаючи — трохи в унісон, іноді — невпопад — улюблені пісні, що звучали в навушниках, вона металася по кухні, щоб встигнути до обіду з приготуванням. Акуратно склавши все в лоточки, які перемотати фольгою, а зверху ще й рушничками, задоволена своєю роботою Оксана пішла в спальню. Із шафи вона вийняла одне зі своїх найулюбленіших суконь, червоне, ,навела яскравий і, разом з тим, витончений макіяж, взула туфлі на підборах і на крилах удачі рушила на фірму чоловіка, щоб зробити йому сюрприз.
У кабінеті Юрія нікого не було. Жінка вирішила почекати, поки у коханого закінчиться нарада. Тишу в кабінеті перервав вибросигнал на мобільному телефоні чоловіка, що лежав на столі. Оксана не мала звички «ритися» в його телефоні, тому що завжди довіряла коханому. Однак вирішила глянути, може, там щось термінове. Побачене і прочитане її просто приголомшило: » Я все підготувала. Думаю, вона не здогадається. Вечір повинен бути незабутнім». І відправник — «Ланочка». Пелена с ліз застеляла їй очі. Оксана вибігла з кабінету чоловіка. Вона не чула землі під собою. Відчувала себе розтоптаною. Це було жор стоко. Жінка викидала один за іншим вішалки з шафи з речами ко ханого. Вони пахнули їм, її сенсом життя, який за частку секунди став чужим. Як він може? Він її зра джує, а вона навіть не запідозрила. Її Юрчик, завжди такий уважний і чуйний, як він міг так вдало прикидатися і приховувати роман з іншою? З нагоди річниці весілля Юрій в цей день раніше повернувся з роботи. Він переступив поріг спальні і застиг на місці, від несподіванки зронивши на підлогу вазу з орхідеєю для коханої. Його Оксанка лежала на ліжку упереміж з його розкиданими речами — і світу не бачила за сл ьозами! — Сонечко, що трапилося? — підбіг до неї. — Як ти можеш вести себе так, ніби не знаєш причини? Ти зра джуєш мені.
Ненавиджу! Ніколи не прощу! Я була у тебе на роботі і бачила ту кляту есемеску. Гарного вам вечора з Ланочкою. Іди! — Оксаночка, я ніколи і ні з ким тобі не зра джував. Я люблю тебе. — Не вірю… — Дай договорити! — вже крикнув Юрій, затуливши її рот рукою, тому що, здається, Оксана не чула його, а тільки себе. — Ланочка — це моя сестра Світлана. Можеш перевірити, у тебе ж є її номер. Я попросив сестру, щоб замовила для нас столик в ресторані з нагоди нашого десятиліття. Це ж і її ідеєю було взяти наших дітей на вихідні до себе, щоб ми побули вдвох. Як ти могла так про мене думати, дурненька? Оксана ковтала гарячі сль ози і її переривчастий подих потроху вгамовується. Їй було так ніяково, і б оляче, і радісно одночасно. Справді, дивний мікс відчуттів накрив її. Хотіла щось сказати, але не знаходила сл ів. Притулилася до коханого, спершись йому на груди, і міцно-міцно, мабуть, як ніколи раніше, стиснула його в обіймах. Юрій відповів ще більш міцними обіймами. Він перебирав в руках волосся коханої і ніжно цілував у верхівку голови.
— Їдемо в ресторан? Столик заброньовано на сім, а зараз — пів на шосту, — першим порушив більш ніж десятихвилинну мовчазну ідилію Юра. — Я швиденько одягнуся. Але що будемо робити з безладом, який я влаштувала? — примруживши очі від сорому, запитала Оксана. — Залиш. Завтра у нас буде день генерального прибирання. Я і відгул взяв на роботі. А сьогодні насолоджуємося нашим святом. Люблю тебе, моя рідненька. І завжди буду любити. Ніколи в цьому не сумнівайся, — очі Юрія іскрилися щирістю. … Спогади з головою накрили Оксану. Вона витерла непрохані сл ьози — сль ози щастя. Так, вистачить згадувати. Ось-ось чоловік з роботи прийде. У духовці допікається качка, а з кімнати віє родинним затишком і любов’ю. Двадцять років їх з Юрчиком сімейного життя. — Дай Бог кожному такого щасливого шлюбу, як у мене, — подумала Оксана, перегорнувши всі сторінки їх фотоальбому. На порозі вже стояв чоловік і їх дорослі діти. А його очі, як і п’ять, десять, двадцять років тому, горіли вогнем любові. Як і її.