Ми з Ігорем познайомилися півроку тому, коли брали участь у волонтерському проекті. Якось до мене підійшла незнайомка, коли я була у парку з дітьми. – Ти Олена? – спитала мене незнайомка, – я бачу, у тебе є діти… Я знаю, що ти і мій син плануєте одружитися. Я прийшла попередити тебе, доню. Я не можу винести гріха приховувавши таку правду. Я була збентежена і попросила її пояснити, про що вона говорить.
-Ти не будеш першою дружиною мого сина, – сказала вона, і, на жаль, останньою теж не будеш. Мій син бабій та жахл ивий ігроман. Мій будинок уже пішов вітром, як і багато іншого в його житті. Раніше я мовчала, думала, що не треба заважати, але ж у тебе діти… тож я не візьму гріх на свою душу. Ігор приїхав якраз вчасно, щоби побачити, як його мати розмовляє зі мною. Він привітався з нами і навіть обійняв маму. Але та продовжувала говорити, пояснюючи все як є. Ігор схилив голову та запросив її до будинку. Після того, як його мати пішла, ми з Ігорем сіли поговорити.
– Повір, це все в минулому, – сказав він, – я змінився в лютому, і моє сприйняття світу тепер зовсім інше. Я жалkую про все, що було в минулому, і щиро каюсь. Але наше спільне майбутнє буде неймовірним, тільки довірся мені. Я розривалася тим часом, щоб повірити словам Ігоря і прислухатися до попередження його матері. Я любила Ігоря та не хотіла його втрачати, але також хотіла захистити своїх дітей. Це було важке рішення, і мені потрібно було багато про що задуматися.