Заміж за Колю я вийшла за все через місяць після того, як ми почали зустрічатися. Я завагітніла, тому ми просто розписалися і стали жити разом. А через сім років чоловік пішов до іншої … Я завжди була впевнена, що Коля — це моя доля. Я полюбила його з першого погляду, сама проявила ініціативу і запросила на перше побачення. Коля погодився, і з тих пір ми почали зустрічатися. Уже через місяць я дізналася, що вагітна. Звичайно, я хотіла народити дитину від коханого чоловіка. Та й Коля сказав, що дитину хоче залишити. Він відразу ж запропонував, щоб ми розписалися. Я взяла довідку, так що ми не зволікали з одруженням. Відразу після того Коля переїхав до мене, адже він квартиру знімав, а у мене була власна — дісталася від батьків. Згодом я народила чудового хлопчика дуже схожого на Колю. Я була просто на сьомому небі від щастя. Коля працював, я виховувала сина і забезпечувала домашній затишок. Коля завжди був хорошим чоловіком і турботливим батьком. Але все змінилося через 6 років. Ми вирішили не віддавати сина в садок. Я займалася ним вдома одна до школи. Звичайно, у мене було зовсім трохи часу на себе.
Я перестала стежити за собою: трохи набрала ваги, та й в салони я більше не ходила. Я вийшла на роботу, тільки коли син пішов до школи. І тут почала помічати, що чоловік ставиться до мене вже не так дбайливо, з наших відносин пропала ніжність і романтика, я цього не помічала, поки була зайнята дитиною. Через півроку ми почали все частіше сваритися. Ми намагалися, щоб дитина ні про що не підозрювала, але син вже все розумів, і все частіше запитував у мене, що сталося. Я запевняла сина, що все добре, що у нас з татом просто важкі часи … І одного разу Коля просто зібрав речі і пішов. Він знайшов собі іншу, а нас покинув! Ми розлучилися, я подала на аліменти, і Коля працював неофіційно, тому я повинна була отримувати якусь мізерну суму щомісяця. Чоловіка я дуже любила, тому все це мене вибило з колії. Після розлучення я впала в депресію, перестала їсти, ходити на роботу, мене звільнили, будинки не було що їсти! Але мій син дав мені найцінніший урок! Через місяць після розлучення у мене був день народження, якраз у вихідний.
У мене була апатія, я не вставала з ліжка, тому й не помітила, як мій син пішов. Він зібрав майже всі свої іграшки і пішов на базар, щоб їх продати і купити мені подарунок! Цей 7-річний хлопчик не побоявся нічого, щоб мене потішити, щоб його мама стала, нарешті, такий, як раніше! Слава Богу, на базарі його помітила одна жінка, вона про все у нього розпитала, купила букет троянд, щоб син міг привітати мене з днем народження, і провела його додому. Ми випили чаю, але більше я їй не змогла нічого запропонувати. Але після цього випадку я, нарешті, зрозуміла, що найголовніше в моєму житті — не чоловік, який нас покинув, а мій син! Зараз я вже знайшла роботу, налагодила знову відносини з сином. У нас все добре, і все завдяки моєму синові!