Забігла до мене подружка. Думала, на чай, але коли я запропонувала щось міцніше – вона не відмовилася. Зрозуміла, є розмова. -Що мені тобі розповісти? -Про те, як до такого життя докотилася. Знаю, що недавно у неї з’явився кавалер. Серйозний чоловік, позитивний, навіть заміж уже покликав. А подруга все не наважується. До мене вона прийшла, як невдовзі виявилося, за життєвою порадою. Вибрала мудреця: своїй дочці не можу щось порадити. Як би там не було, сіла вислуховувати її думки з дуже розумним виглядом. Працює вона у жіночому колективі, живе одна вже дуже довгий час. А тут цей чоловік зі своєю пропозицією – вона й розгубилася. Коли спитала її про кохання, вона аж розсміялася.
Дурна, сказала я, чи що? -Цього я не чекаю. Головне, щоб у хаті був чоловік. Не пив, працював. В мене все просто. А ось ти скажи мені: сама чому одна? І тут я замислилась. Чоловік пішов із життя вже багато років. За ці роки була можливість знову вискочити заміж, причому таких можливостей було чимало. Начебто й у мене є вимоги, яким потрібно відповідати, а головне – він має бути добрим.
Але тільки подумаю про це – одразу виникають питання: чи варто змінювати спосіб життя заради іншої людини? А якщо я хочу весь вечір провести з подругами? І чи я цілий день стирчу біля плити, щоб нагодувати вечерею свого благовірного? Купа питань, які чекають на мою відповідь. Але злить у цій історії те, що чоловіки сидять і думають: жінки від них просто без розуму, готові на все. Доnомогли б хоча б наважитися…