Чоловік nроміняв мене та поїхав до дружини його друга. Але коли я дізналася про причину, я не звинувачувала його.

Колишній чоловік працював війсьkовим льотчиком. Завжди відрядження та переїзди, але останні 10 років ми влаштувалися в Ташкенті. Мені було важко адаптуватися на новому місці. Жили в якійсь хрущовці, добре, що гаряча вода була. Чоловік, навпаки, швидко зміг знайти друзів та звикнути до міста. Він щиро не розумів, що мене не влаштовує. Я сиділа цілими днями вдома, доки не знайшла роботу за професією. У нас були дві сусідки, які називали мене за спиною білоручкою, але я намагалася не звертати на це уваги. На роботі теж не змогла ні з ким потоваришувати.

 

Я почала часто говорити чоловікові про переїзд. Багато військових переїжджають до інших регіонів. Чоловік обіцяв подумати, але потім ми довідалися, що я ваrітна. Я поїхала на півроку додому до матері. Приїхала до Ташкента вже із сином Коленькою. Женя сина любив. Коли Колі виповнилося 7 років, то чоловік став його брати з собою на рибалку, вчив як постояти за себе. Весь вільний час ми проводили разом. Я тоді дивилася на них і думала: «Ось воно щастя жіноче». Краще б я наполягла на переїзді, тоді змогла б зберегти свою сім’ю. Коли чоловік із сином вкотре поїхали на рибалку, то стався нещасний випадок. Чоловік зламав руку, ряту ючи сина. Йому довелося відмовитися від польоту, його замінив найкращий друг Максим.

 

Літак, на якому вони полетіли, розбився, ніхто не вижив. Женя відчував себе винним, адже він мав бути у літаку, а не друг. Він став доnомагати родині Максима, дружині та двом дітям. Через рік, Женя сказав мені, що йде до неї. Я думала, що це через почуття провини. Він став виховувати її дітей, як своїх, навіть намагався Колю з ними познайомити, але я була проти, та й Коля не хотів. Він батька дуже ревнував до них, мабуть, у цьому є моя вина. – Тато нас любить. Він обов’язково повернеться до нас, просто він зараз почувається винним. – говорила я синові. Минуло вже понад двадцять років, а Женя так і не повернувся. Коля з батьком перестав взагалі спілкуватися, навіть на весілля покликати відмовився. А я досі на нього чекаю, бо люблю.

Leave a Comment