В нас нові сусіди. Вони оселилися кілька місяців тому. На перший погляд вони хороша сім’я. Молода пара та їх син. Дружина усміхнена, товариська, але, як потім з’ясувалося, наха бна і настир лива. Іноді перше враження буває оманливим. На початку я думала, що ми потоваришуємо, але тепер розумію, що від таких треба триматися якнайдалі. Вона прийшла до мене і попросила каструлю; я, звичайно, не відмовила. Сказала, що поверне через день, але за десять днів я зустріла її біля ліфта, нагадала про каструлю; вона сnохмурніла, казала, що не встигає помити, мовляв, пізно повертається з роботи, багато чого не встигає.
А потім, коли я знову нагадала, вона загалом відмовилася повертати. Говорить, що дуже моя каструля їй сподобалася, але я промовчала. Вона чомусь вважає, що ми друзі. Ми бачилися лише двічі. Увечері я розповіла чоловікові, і він мені порадив триматися від неї подалі. Наступного дня до наших дверей зателефонували пізно ввечері. Донька давно вже спала, ми з чоловіком дивилися фільм лежачи. Ми не чекали на гостей. Чоловік неохоче встав з ліжка, щоб з’ясувати, хто до нас завітав у цю пізню годину. Хтось нетерпляче натискав на дзвінок.
Я теж встала, хоча не хотілося, може, щось трапилося, може, у когось поже жа, або комусь стало поrано, потрібні ліkи. Чоловік відчинив двері. На порозі — наша нова сусідка, з нею два літні мужики, і одна жінка похилого віку, з валізами. Я з подивом подивилася на неї. А вона каже: «Ось приїхали родичі чоловіка, а в нас місця мало. Вони довго їхали, я подумала, що вони переночують у вас, а завтра щось придумаємо; я їм сказала, що ви дуже добрі, гостинні та не відмовите; втомилися бід ні… Можете зайти, моя сусідка вас нагодує, напоїть, вона гарна, покладіть сумки сюди…” Чоловік відштовхнув їх та зачинив двері!