Я Виховувала Дочку Сестри Як Рідну, Але 18 Років По Тому Вона Пішла

Мені було всього 20 років, коли я залишилася одна з п’ятимісячною дитиною на руках. Причому це була не міоя дитина, а племінниця Аліса — дочка моєї сестри. Сестра народила незаплановану дитину, а потім зрозуміла, що таке життя не для неї, і в один прекрасний день втекла, залишивши записку де обіцяла, що як тільки вона влаштує своє життя, обов’язково повернеться і забере дочку. Але роки йшли, Алісі виповнилося п’ять років, а сестра так і не повернулася. Більш того, вона за ці роки навіть жодного разу не поцікавилася своєю дитиною, та й матері не дала знати про те, що жива.

Порадившись, ми з мамою вирішили позбавити сестру батьківських прав і оформити опікунство на матір, що ми і зробили. Я дуже любила свою племінницю, виховувала її як власну дочку, та й вона називала мене мамою. На своє особисте життя я забила, хоча я розуміла, що мені потрібні свої діти, потрібен чоловік, що в щоденних турботах можна впустити час для створення сім’ї і назавжди залишитися самотньою. На той момент, коли сестра втекла, у мене був наречений, але як тільки він зрозумів, що всі турботи про дитину я беру на себе, запропонував розлучитися.

Він сказав, що не хоче брати відповідальність за чужу дитину, що у нас повинні бути свої діти, а дівчинку нехай виховує моя мама. Але я вже полюбила цю крихітку всім серцем, мені було її дуже шкода, адже вона ще така маленька, а вже пережила зраду головне у своєму житті — зрада від найближчої людини. Я не могла вчинити так само, не могла зрадити її. Тому пропозицію розлучитися я сприйняла спокійно, вирішила для себе, що це просто не мій чоловік. Потім цілих 18 років я виховувала дівчинку, вкладаючи в неї всю душу, і не думаючи ні про які відносини.

Як тільки мати оформила на себе опікунство,ми переїхали на інший кінець міста,адже дівчинка подорослішала,а у дворі багато хто знав цю недобру історію;і для того,щоб хтось із пліткарів не сказав Алісі правду,ми переїхали.Таким чином, ми прожили 15 років;потім мама тяжко захворіла і для того,щоб квартиру не відібрала моя сестра,мати написала заповіт на моє ім’я.Після того,як її не стало, ми продовжували жити з Алісою удвох,вона закінчила школу і стала готуватися до вступу в інститут.І тут в один прекрасний момент на порозі нашої квартири з’явилася моя сестра.Виглядала вона ефектно:зачіска від дорогого стиліста,одягнена була в дорогі брендові шмотки,а приїхала на крутій іномарці.

Привезла Алісі в подарунок дорогий телефон і покликала з собою. Дівчинка, яку я виховувала як дочку, якій віддала багато років життя, в один момент кинула все необхідне в сумку і пішла слідом за своєю біологічною матір’ю. Мені було дуже боляче, я відчувала себе зрадженою, адже колись заради неї я відмовилася від коханого чоловіка, від майбутньої сім’ї тільки для того, щоб повністю присвятити себе цій дитині. А вона в один момент, навіть краєм свідомості не пам’ятала про мене, не подумала про те, як буде мені, просто пішла грюкнувши дверима. Я дуже сильно переживала цю втрату: не могла їсти, не могла спати, все ходила і прислухалася до кроків за дверима, чи не повертається Аліса? І ось, через півроку пролунав дзвінок у двері.На порозі стояли Аліса, моя сестра і маленький хлопчик років 10.

Виявляється моя сестра не просто так згадала про дочку: її десятилітньому синові потрібна була пересадка нирки, і сестра хотіла використати Алісу в якості донора. Але Аліса не підійшла; більш того, багатий чоловік, з яким жила моя сестра, під час обстеження дитини з’ясував, що він не є біологічним батьком, отже, весь цей час сестра обманювала чоловіка. Тому він вигнав її з дому, як тільки з’ясувалася вся правда, і оскільки сестрі не було куди йти, вона прийшла в квартиру матері. Однак я не подивилася на те, що їм нема куди йти: вони для мене назавжди залишаться зрадниками — і сестра, і її дочка. Раз пішли — нехай йдуть назавжди, а я ще влаштую своє життя, у мене ще є час, адже мені всього-то 40 років. А як би вчинили ви? І як вважаєте, в 40 років ще можна знайти своє втрачене щастя?