Ось пройшло майже сім років — і я стою на випускному у свого найстаршого синочка. Навідалася туди і його біологічна мати. Вона була така пихата в той вечір, що начебто це вона виховала сина і допомогла йому закінчити школу.Двадцять шість років я жила одна. Звичайно, до цього у мене були якісь відносини з чоловіками, але вони були не серйозні і досить швидко закінчувалися. Крім цього я дуже багато часу витрачала на роботу, але мені було не до відносин та любові.
Ще одного разу на мене звалилося дуже багато проблем.Раз на півроку я перевірялася у гінеколога. І ось на останній зустрічі мій лікар приголомшив мене дуже поганою новиною. Вона сказала мені, що я не можу мати дітей. Так вийшло, що я безплідна. І як тільки я вийшла від гінеколога, мені подзвонив невідомий номер. Я піднімаю трубку і мені каже якийсь чоловік, що моя мама в лікарні. Їй різко стало погано, вона викликала швидку і її забрали в лікарню.
Звичайно, я відразу ж поїхала до мами. По приїзду почала розпитувати у лікаря, що трапилося і чи може це бути дуже серйозним. Але лікар мене заспокоїв і сказав, що маму можна вже забирати додому через кілька днів. Як виявиться пізніше, лікар моєї мами — мій майбутній чоловік. Якось ми з ним спочатку почали спілкуватися тільки з приводу мами. Потім він мене запросив на побачення, ми з ним почали разом все частіше проводити час, а через півроку взагалі одружилися.
У нас так швидко все сталося, що ми й самі не зрозуміли, як стали один одному чоловіком і дружиною. У мого коханого на цей час вже було двоє дітей: старший хлопчик і молодша дівчинка. Діти зі своєю мамою жити не захотіли, тому ми їх забрали до себе. Я знала, що не можу мати дітей, тому думала, що стану для них другою мамою. Адже мама — це не та, хто народила, а та, хто виховала і поставила на ноги.Але, коли ми забрали дітей до нас, я й гадки не мала, що ношу під серцем наш загальне скарб.
А коли дізналася, що стану мамою вже для трьох діточок, була на сьомому небі від щастя. Дуже скоро я народила синочка, і виховувала трьох розбійників. Мені насправді було дуже важко справлятися з ними. Я нічого не встигала. А про якeсь хвилинre для себе я могла тільки мріяти. Тому що жила прибиранням, приготуванням їжі, уроками і дбанням за найменшим сином. Чоловік постійно був на роботі, тому про допомогу я могла тільки мріяти. Звичайно я його розуміла, адже так важко прогодувати дружину і трьох дітей.
Десь глибоко в душі я представляла для себе, що коли наші діти виростуть, ми зможемо пожити для себе. І я сподівалася, що коли-небудь почую слова подяки від діточок за стільки часу, який я приділяла їм, підтримувала і була поруч у важку хвилину. Ось пройшло майже сім років, і я стою на випускному у свого найстаршого синочка. Навідалася туди і його біологічна мати. Вона була така пихата в той вечір, що начебто це вона виховала сина і допомогла закінчити школу.
Насправді, я тоді була дуже здивована, що вона прийшла на цей випускний і не забула про нього, як про дні народження. Але я тоді не звертала на неї уваги, мені було все одно. Я була повністю зацікавлена тільки сином і його святом.І ось, вже в кінці вечора, коли роздали всім сертифікати про завершення школи, ведучий видав кожному випускнику букет квітів і сказав подарувати їх тій людині, якій вони вдячні всім своїм життям і якого найбільше цінують.
І ось мій син спускається зі сцени, підходить до мене і каже: «Мама, спасибі тобі за все! Цей букет тобі! » У той момент у мене серце почало битися в десять разів швидше, а сльози градом котилися по щоках. То були сльози щастя, що життя прожите не дарма. І нехай я йому не біологічна мама, зате найрідніша у світі людина. Мабуть, це саме ті слова і вчинки, які доводять те, що я робила все правильно.