Світлана давно мріяла про власний автомобіль і кілька років відкладала на нього гроші. Вона закінчила автошколу і уявляла себе крутою леді за кермом, але кожного разу з’являлися несподівані проблеми, які змушували її відкладати покупку. Коли до мрії залишалося зовсім небагато, з’явилася нова трудність. – Світлано, позич нам гроші, – просила свекруха Ганна. – Ми знайшли чудову дачу, але не хочемо брати кредит у банку через великі відсотки. – Я збирала на машину три роки, відмовляючи собі у всьому, – пояснювала Світлана. – Нічого, потім купиш, – заспокоювала Ганна. – І взагалі, навіщо тобі машина? – Це зручно і практично, – виправдовувалася Світлана, відчуваючи себе винною. – А дача важливіша, – наполягала свекруха. Світлані було важко відмовити свекрусі, хоча вона не хотіла позичати гроші. Вирішивши порадитися з чоловіком Вадимом, вона сподівалася на підтримку.
– Я знаю, що батьки хочуть купити дачу, але й пам’ятаю про твою мрію купити машину, – сказав Вадим. – Це твої гроші, і вирішувати тобі. Світлана вирішила, що не готова віддавати гроші, але свекруха не припиняла тиснути, підключивши до розмови і свекра Івана. Вони почали описувати переваги дачі, яку могли б купити на позичені кошти. – Що таке машина? Вона ж не приносить прибутку, – міркував Іван. – Я свої автомобілі використовую для перевезень, а тобі машина потрібна лише для показухи перед подругами. – Ні, це моя давня мрія, і я вже підібрала ідеальний варіант, – відстоювала свою точку зору Світлана. – Ми ж просимо гроші в борг, – запевняла свекруха. – Повернемо, тільки не знаю, коли саме. – За цей час ціни можуть вирости, – відповіла Світлана. Свекруха образилася і почала скаржитися синові на «погану невістку». Вадим розумів обидві сторони, але не міг вирішити ситуацію. Світлана відчувала провину і була розгублена. Зрештою, вона зважилася і купила автомобіль. – Ось як, – обурювалася Ганна.
– До наших прохань справи немає, зате свої капризи виконує. – Світлана працює на двох роботах і має повне право розпоряджатися своїми грошима, – відповів Вадим. Свекор Іван також обурився: – Гаразд, самі впораємося і дачу купимо. Але не чекайте, що ми вас туди запросимо. Світлана намагалася помиритися з родичами, пропонувала допомогу з облаштуванням дачі, але вони тримали дистанцію. Відносини псувалися, і навіть коли свекор потрапив до лікарні через проблеми зі здоров’ям, Ганна звинувачувала Світлану у всіх бідах.
– Він працював не покладаючи рук через кредит, а нам всього треба було трохи грошей вчасно, – розповідала Ганна знайомим, створюючи образ «несправедливо скривдженої» родини. Світлана і Вадим продовжували відвідувати свекра, пропонували допомогу, але їх все одно ігнорували. – Навіщо ви так себе поводите? – одного разу не витримав Вадим. – Чому так важко забути образи навіть зараз? – Це ви нас до цього довели, – вперто продовжувала свекруха. Врешті-решт, Вадим і Світлана вирішили більше не нав’язуватися. Але вони сподівалися, що після народження дитини все зміниться, і батьки Вадима пом’якшать свої серця. На жаль, цього не сталося. – Навіть якщо це не розм’якшило твоїх батьків, не знаю, що ще можна зробити, – сумно сказала Світлана. – Просто будемо жити далі, – відповів Вадим. Ганна і Іван побачили онука тільки після того, як йому виповнилося сім місяців, але продовжували тримати дистанцію. Їхня гордість і зачеплене самолюбство виявилися важливішими за стосунки з дітьми та онуком.