Микола повернувся додому після місячного відрядження. У їхній трикімнатній квартирі на нього чекали дружина та літня мама. Раніше вона жила у селі. Після весілля син запропонував їй продати будинок та купити квартиру у місті, щоб жити всім разом. Після довгих умовлянь мати погодилася. Ольга переїхала, і здавалося, що все складається добре. Мати готувала, пекла пироги, допомагала з прибиранням, коли не встигала невістка. Жили дружно та без проблем. Так думав Микола.
– Привіт, люба! – Микола поцілував дружину та обійняв її. – А де мама? – Занепокоєно запитав він. – Вона у санаторії! Не хвилюйся…
Минали тижні, але мати так і не дзвонила. Микола починав все більше турбуватися, тим більше, що вона не відповідала на його дзвінки. Зрештою він не витримав і прямо спитав дружину:
– Де моя мама? Ти казала, що вона у санаторії, чому вона не відповідає на дзвінки?
– Любий, не хвилюйся! Я… я не знаю, де вона, – невпевнено сказала дружина.
– Як це не знаєш? – здивувався Микола. – Ми ж усі жили разом. Чому її документи тут? Що сталося?
– Мені стало важко її доглядати! У мене так багато справ. Я сказала їй, що краще було б жити без неї. Після цього вона пішла, і я її не бачила! – відповіла дружина.
Микола весь вечір їздив містом у пошуках матері. Він перевірив усі місця, де вона могла бути, дзвонив до лікарень — усе безрезультатно. Проїжджаючи повз парк, він помітив знайомий силует.
– Мамо? – Він поспішив до жінки, що сидить на лавці. Вона обернулася, і її очі були сповнені сліз.
– Синку! Господи! – кинулася вона обіймати його.
– Що ти тут робиш? Що сталося? Я нічого не знав! Поїхали додому!
На заправці Микола купив для матері гарячий чай та печиво, а потім зателефонував дружині. Спокійним голосом він сказав: – Я буду вдома за двадцять хвилин. У тебе є стільки ж часу, щоб зібрати речі та піти!