Свекруха Стала Для Мене Другою Мамою. І Одного Разу Вона Дала Мені Пораду, Яку Я Запам’ятала На Все Життя

Зараз зі своїм чоловіком я живу дуже добре, а все завдяки його мамі, яку я дуже поважаю і буду пам’ятати до кінця свого життя.Не було і дня, щоб я не згадувала свою свекруху добрим словом, адже це саме вона пояснила мені і показала на власному сумному прикладі, що не варто перед своїм чоловіком бігати і в усьому йому догоджати.Свекруха, не дивлячись на те, що закінчила вона всього три класи, тому що не мала можливості далі вчитися, не тільки читати любила, але була ще й дуже мудрою і грамотною жінкою.Її син був у мене вже другим чоловіком, а я у нього — другою дружиною. Перший шлюб мій був дуже невдалим, навіть згадувати про це не хочеться. Я теж виросла в селі і, що не дивно, майже до 30 років щиро вважала, що дружина повинна бути у чоловіка домогосподаркою, у всьому йому догоджати.

Хоча сама теж ходити кожен день на роботу, але ввечері повинна ще приготувати вечерю, помити посуд, попрати і прибрати. Така собі подай-принеси-обслужи. І це мене зовсім не засмучувало, адже в селі в багатьох сім’ях так було і заведено, тому для мене це теж було не дивиною. До тих пір, поки свекруха на це уваги не звернула. До цього часу ми з чоловіком прожили тільки 3 місяці, але за цей короткий час він уже добре звик, що я все для нього робити, варто йому лише дати команду, незважаючи на те, що я теж ходжу на роботу. Як тільки він приходить додому ввечері, просто сідає на диван і все, нічого більше не робить. Тільки заходить на кухню повечеряти. Приїхали ми якось з чоловіком до його мами в гості: їй уже в той час за 70 років було і ноги її вже дуже сильно підводили. Вона завжди з паличкою по дому ходила.

А все одно чоловікові своєму щодня прислуговувала. Він здоровим тоді дядьком був, але сяде за столом і чекає, коли йому наллють і подадуть. Ще й злиться, що довго жінка на кухні порається, він втомлюється так довго чекати. А як їй з паличкою все подавати. Але пристосовувалася вона якось, все сама встигала, адже на допомогу розраховувати було марно.А коли ми приїхали до них в гості, природно, цей обов’язок я на себе взяла. Сідаємо всі за стіл є, а до нас ще і сім’я сестри чоловіка зазвичай приходила — всім все насиплю та подам вчасно. Тільки сама села; хтось вже перша страва швидше з’їв, друге подавати потрібно, а потім ще й чай усім робити. А якщо врахувати, що за столом до 10-12 чоловік збиралося, уявляєте, як я їла? Постійно візьму якусь ложку холодного страви …А якось дня через три мені свекруха каже:- Поглянь ти на мене, дочка.

Сама бачиш, слабка я, а привчила свого чоловіка Михайла до того, що все йому роблю, все життя для нього лише одного намагалася і тепер уже нічого зробити не можу. Лається на мене, коли йому на розум спаде. А Іван твій, за характером весь в батька. Якщо не візьмешся за розум зараз, не перестанеш годити у всьому, все життя плакати будеш і нарікати на свою долю.А тут ще й зять її до нас тихенько підійшов, і мовив, щоб ніхто не чув:- Ти що робиш? Ти бачила коли-небудь, щоб Танька за мною доглядала? Я що сам не можу? Загалом, добре вони мене тоді розуму навчили. І з того дня стала я свого чоловіка перевиховувати, а він ні в яку. Так і додому поїхали. А вдома він вже зовсім розсердився.

Я одяг гладила ввечері, причому, після роботи, а тут і Іван приходить, теж з роботи.Вмився, пройшов на кухню, сів за стіл і сидить, чекає, коли я йому поїсти подам. Чекав, чекав, не витримав.- Ти мене годувати збираєшся чи ні, або у мене вже немає дружини, — кричить з кухні.- Звичайно збираюся, хіба ти голодним коли-небудь був у мене? — відповідаю. — Котлети з підливою в холодильнику, гарнір на плиті.- А що, важко накласти в тарілку і подати? — запитує він у мене. — Я взагалі-то з роботи прийшов, або ти не бачиш, як втомився?- А я що, на танцях була? — відповідаю невдоволено я. — А тепер ось сиджу, пісні співаю, і так мені добре, що зовсім втомилася.

Я тоді взагалі їсти не буду!сердито мовив мені чоловік.- От і добре. Як знаєш, так і роби, а мені до того діла немає. Якби ти зараз з’їв вечерю, то мені б на ранок готувати довелося, а так дитині сніданок вже є.Загалом, привчила я його швидко до хорошого життя, коли дружина вдома робить абсолютно все, а ось відучувати місяці два довелося. Поки він повністю з долею не змирився. Звичайно, іноді ми і сперечалися, від чоловіка були і обіцянки розлучитися, але потім все у нас владналося. Чоловіком я своїм задоволена, за що я до цього дня вдячна своїй свекрусі. Хоча її вже немає з нами, але я завжди згадую цю людину добрим словом. Добра і мудра була жінка. Вона стала мені другою мамою.