Одного Разу В Магазині Сталося Те, Що Я Ніколи Не Забуду. Зайшла. Краєм Ока Бачу: Мама З Синочком Років 6-И, Одягнені Бідненько

Зайшла в магазин. Краєм ока бачу маму з сином років 6-и. Як то кажуть, бідненько, але чистенько. Славний такий хлопчисько. Видно було, що йому чогось хочеться, але не просить.Поки мама копалася в кошику з дрібницями, він обережно взявши коробку з фломастерами, погладив, понюхав і поклав на місце. Потім помацав якісь наклейки і зітхнув … так важко, як дідок. Жінка нахилилася і тихесенько сказала: немає грошей, синку.

А він тільки мовчки кивнув. І ще … на ньому була така жалюгідна шапочка з вушками … зовсім дитяча. Серце стиснулося. Чомусь пригадала, що Настя моя теж ніколи нічого не просила.Пару секунд подумала … метнулася по залу, накидала в пакет ці фломастери, наклейки, коробку пластиліну і різні хлоп’ячі радощі. Задумалася: а як віддати, щоб не образити? Справа тонка …

Дочекалася, коли мама стала біля каси, підійшла до нього і бадьоренько кажу: «Привіт, хлопчик. Сьогодні день шапочок з вушками. Ти не знав?! Ну як же так? Ми проводимо конкурс на кращі вушка. Ти виграв, ось тобі приз! ».
Він так на мене подивився …

Поки він не схаменувся, я вискочила на вулицю і по дорозі думала про те, чому, коли мені самій так погано, я легко віддаю … ймовірно, є якийсь зв’язок. Мені невідомо.Але тільки від того, що незнайома мені дитина, з благоговінням і вірою в чудеса, отримав своє маленьке дитяче щастя, мені реально полегшало. Вірно кажуть: все, що ми робимо — ми робимо для себе, погане це чи добре.