Є Така Приказка: «Брат Любить Сестру Багату, А Чоловік Любить Дружину Здорову». Вона Описує Певну Модель Сімейних Відносин, На Мій Погляд, Досить Збиткову Модель. На Жаль, Часто Все Так І Відбувається.

Коли Таня навчалася в 8-му класі, в її родині з’явився маленький братик. Різниця між дітьми 15 років. Таня була далека від дитячих ревн ощів і образ, тим більше, що і їй в сім’ї приділялася не така вже й пильна увага. — П’ятірку отримала? — байдуже вислуховувала мама. — Ну, а що ти ще мала отримати? Навчання — головна праця школяра. І все. Ні похвали, ні гордості за дочку, звичайно ж, зрозумілий факт. Таня з натхненням взялася допомагати мамі в догляді за маленьким Олексієм. Купала, гуляла, прала пелюшки. І продовжувала отримувати в школі очікувані п’ятірки, яких ніхто не помічав, як не помічав ні стопки випрасуваних пелюшок, вимитого посуду, переодягненого малюка.

— Так і повинно бути, — повчально зауважував батько, — дочка — перша помічниця по дому. З давніх-давен так повелося. Ти і нас в старості зобов’язана доглядати, а Олексій — це інше. Син — це продовження, це кар’єра, це звершення і надії. І йому ти, як старша сестра завжди зобов’язана допомагати. Це твій сестринський борг. Ось так Таня закінчила інститут, працювати влаштувалася, заміж вийшла, нар одила сина. І чоловік теж не помічав ні чисто прибраної квартири, ні смачного борщу, ні навіть того, що Таня росла по службі, почала отримувати і зарплату більше, ніж у нього. — Ну всі жінки заради сім’ї намагаються, — говорив чоловік, — я б не жив з тобою, якби ти була інша.

Папи одного разу не стало, брат підріс і став збиратися в інститут, а мама стала слабкою. — Ти повинна допомогти братові, — дзвонила мама, — він не пройшов на бюджет, треба на платне. Мені ніде взяти грошей, а ти старша сестра. Це твій обов’язок допомагати ростити і навчати молодшого брата. І Таня допомагала, платила, влаштовувала. Не замислюючись про те, коли ж вона просила батьків наро дити їй брата, щоб було кому допомагати, кого вчити і влаштовувати. А у вихідні, замість відпочинку, Таня бігла в квартиру, де колись жила, щоб наготувати на тиждень їжі, прибрати в кімнаті брата-студента і забити холодильник матері. — А хто ж ще повинен це робити?

Ми так і вважали, що дочка повинна допомагати батькам. А у мене пенсія — копійки, а Олексію стільки всього треба. А потім Таня приходила додому і повторювала все те, що тільки що зробила, тому що вона ж дружина, вона ж повинна. А ще через кілька років Таня влаштовувала до себе на роботу брата Олексія, який за 2 роки після закінчення інституту так і не знайшов собі нічого гідного. А ще платила вже в кредит за навчання свого сина, який теж зростав з надією на звершення, але за балами на бюджет не пройшов. А потім Таня якось видихалася. Посіріла, стала втомлюватися і стрімко худнути. Але не могла зупинитися в своєму вічному ритмі: «вона ж повинна».

А коли їй повідомили діа гноз і ста дію; виявилося, що робити що-небудь вже і пізно, але можна спробувати, хоча дуже дорого. — Де я такі гроші візьму, — сказав чоловік, — ти повинна була раніше помітити, що з тобою щось не так. Відвалити такі гроші і що? А якщо не допоможе? Тобі все одно буде, а мені борги віддавати? — Я одружитися зібрався, — відповів брат, — гроші на весілля відкладені. Ти давай, це … тримайся. — А як я буду жити? — влаштувала істерику мама. — Хіба невістка буде за мною доглядати? Ти сама винна в усьому. Чи не береглася, не думала, що рідних заженеш в такі витрати. Егоїстка. Ти повинна була раніше звернути увагу на те, що не все гаразд з тобою.

«Повинна, повинна, повинна», — дзвеніло у вухах у Тані. І тільки син, який дізнався, що з його матір’ю і скільки потрібно грошей, мовчки пішов і написав заяву в інституті, і гроші сплачені за рік, а справа була у вересні, йому повернули. А потім працювати влаштувався. А Таня пішла лікуватися. І допомогло. І немов разом з хворобою, розпрямила Таня спину і скинула весь свій величезний борг перед усіма. І квартиру собі зняла, пішовши від чоловіка, а потім розлучилася і поділила на три частини гроші від її продажу. Вони з сином взяли по квартирі з іпотеками, а чоловік свої гроші прогуляв, повернувся в передмістя, до старих батьків.

І мама живе з братом і його сім’єю, намагається Тані нагадати про борг, дзвонить, лається. Та ще й брата, нарешті, з роботи Тані звільнили, бо вона перестала заступатися і покривати його косяки. І тепер вона невдячна дочка, що не виправдала надій, зрадлива дружина, що позбавила чоловіка квартири, погана сестра, яка нічим не допомогла рідному брату, а ще й свою стару матір на його плечі звалила. Зате Таня вперше в житті на 6-му десятку років нікому нічого не винна. Вона майже молода, майже здорова і син у неї є, який виріс на подив порядним. Раніше б скинути вантаж і забути про вічний борг. Ну вже гаразд, краще пізно, ніж ніколи. Ця приказка мені подобається набагато більше. Як ви вважаєте, Таня стала щасливіше після розлучення з чоловіком?