— Дідусю, а що робить цей хлопчик? — Своїй мамі нерви мотає. На підлозі магазину лежав 5-річний хлопчик: на спині, бився головою об плитку і кричав щосили: — Купи, купи, купи. — Дідусю, а можна я його ногою пну? — Ти що, дитино? Це ж уже яке покарання батькам. — Дідусю, а як ми пройдемо до каси? — Давай трохи почекаємо. Он, мати його вже за руку впіймала, мабуть, зараз потягне вбік. — Дідусю, я такий ніколи не буду, не хвилюйся. -Знаю я це чудово. Ти ж у нас розумниця та красуня. Мені вчора твоя мама розповідала, як ти на них за вечерею образилася. — А навіщо вони на мене через Тімоні лаяли? Самі його під столом годують, гадають, що я не бачу, а мені не можна.
Ще з-за столу попросили підвестися. – Не вигнали, а відправили руки мити. А що ти їм пообіцяла? Чого надулася? Світлана каже, що ти з-за столу вийшла за кут і бурчала звідти: «Їжте, їжте, може подавитеся». Хіба таке батькам можна говорити? Ну ось можна до каси підходити. Ти бабусю то більше не засмучуй. ранку в магазин не довелося б так далеко йти. — Діду, я не балувалася, я в Попелюшку грала. — Ну да ну да. Взяла у бабки всю крупу, борошно і цукор у купу кликала посередині кухні, і сама сиділа вся в борошні, як порося. — Я не порося, я дівчинка. — Тільки гречку з рисом бабуся й урятувала. Ти зрозумій головкою своєю, адже продукти грошей коштують.
І запам’ятай, їжею грати не можна. Чого насупилась? — Діду, а ти вчора бачив, як тітка Люда вчила свою Ольку мамине ім’я вимовляти? — Ні не бачив. Я ж весь вечір на городі провозився. А що було? — Так у всіх животи від сміху заболіли. Тітка Люда говорить Ольці: «Скажи »тітка Світлана»». А Олька мовчить і мовчить, а потім як скаже: »тітка Свася». Так всі зі сміху і попадали. Вона ж маленька, букви не вимовляє, але хитра. Скажуть строго — скажи “риба”, а вона — »оселедець». -Ось, ще одна катастрофа на нашу голову. На ваше бабине царство, треба нам десь хоч одного пацана роздобути. — Діду, а в мене сім карбованців є. Бабуся казала, що дітей на базарі продають.
А якщо трохи грошей не вистачить, ти мені даси кілька копійок? — Нічого з тобою не вийде. На той ринок нас з тобою не пустять.Чому? Я старий, а ти молода. Ось давай грошей краще твоїм батькам дамо. Нехай вони на базар сходять, братика тобі куплять чи велосипед. — Велосипед кращий. Він битися не буде.Так і брат твій ображати тобі не буде. Ти ж його виховаєш, як належить. Він, навпаки, любитиме тебе і захищатиме. Що, правда?Звісно. Діду, побігли скоріше додому. Навіщо? Нехай мама з татом на базар підуть, мені братика купувати. Дідусю, не відставай. Усміхаючись у бороду, старий прискорив крок разом із онукою. Головне, думав він, щоб дочка його Світлана погодилася на той базар сходити.