Зої здавалося, що з другим чоловіком вона буде найщасливішою жінкою у світі. Але життя приготувало для неї інше

Зоя була молодою дівчиною, коли виходила заміж за Діму. Вона думала, що утримає чоловіка дитиною, тож наро дила йому доньку. Але він не був її чоловіком мрії. Не втримала вона його сама, пішла від нього, думала, що він із роками заробляти добре почне, а він як сидів на місці, так і сидить. Завод – жодної перспективи, мільйони він не приносив до будинку. Зоя приймає рішення залишити дочку свекрам. З цього моменту у неї починається нове життя. Вона вийшла заміж удруге, наро дила трьох синів, утримала так утримала.

Начебто тепер точно щаслива. Про доньку вона більше ніколи не згадає. Пройшло багато років з того моменту, як вона поїхала зі свого маленького містечка, живе вона зі своїм чоловіком у місті, сини одружені, живуть близько, але начебто далеко. — Так, як так, Марино. Мій молоденький привів сьогодні до мене в будинок недонаречену, у неї троє дітей. Я сподівалася, що молодший хоча б від старших відзначиться, не наводитиме розведенку з причепом. Ні, і він туди ж. — Годі тобі. Діти – це квіти життя, чужі, свої, яка різниця.

Ти взагалі маєш пишатися ними, виховала справжніх чоловіків. Усіх дітей як рідних виховали. — Я наро дила трьох синів, а вони не дали мені жодного онука. Живуть уже 7 років і не народять. Та й матір свою не згадують навіть. Ось таке життя у Зої, вона залишила свою дочку і не згадувала її наступні роки. Дівчинка виросла без матері, ніколи не бачила своїх братів, може навіть не знає про їхнє існування. А Зоя хоч і народила синів, але вони подорослішали і так і не дали їй онуків, більше того, не згадують про неї навіть. Мабуть, дружини забороняють або мати таке виховання дала. Ось так ось бумеранг у житті ніхто не скасовував. Зоя тепер одна, чоловік хоч і поряд, все життя заробляв великі rроші, але ніколи не любив її.