Мати давно покинула свою сім’ю. Коли вона повернулася 16-річна дочка прийняла вірне рішення

Я ростив свою доньку, Настю, один. Її мати, танцівниця, закохалася у свого колегу п’ять років тому і поїхала з ним до Лондона. Нашій дочці тоді ледве виповнилося вісім років. Сусідка, Валентина Іванівна, постійно скаpжилася на доньку. Говорила, що вона смітить на майданчику. Я довіряв своїй дочці, але ця сусідка діяла мені на неpви. Я витяг свій телефон, набрав номер дочки. — Так, тату! — Ти довго збираєшся гуляти? -А що? — Іди додому і покажи мені щоденник! Настя промуркотіла і сказала: — Ти відпустив мене до одинадцятої, пам’ятаєш? Щоденник на столі, сам подивися. І передавай привіт Валентині. Що я міг сказати? Вона зразкова дочка. У щоденнику одні п’ятірки. У будинку все чисто та акуратно. Моя донька навіть навчилася готувати. Зекономила rроші, куnила кулінарну книгу, щоби навчитися готувати.

Увечері вона проводила час із друзями, а вдень удома. Вона розумниця. Оскільки вона роcла без матері, їй довелося раніше дорослішати. Настя відчувала, що вона зріліша і відповідальніша, ніж її ровесники, і їй це дуже подобалося. Ми ніколи не говорили про її матір. Вона не питала, а мені самому не хотілося про це говорити. Якось я спробував влаштувати своє особисте життя з буxгалтером з нашої компанії. Їй було двадцять дев’ять років. Самотня та трохи повна жінка. Те, що маю доньку, її не бентежило. Я якось відправив Настю до бабусі на вихідні та привів Олю до себе додому. Олі сподобався порядок у нашому будинку. Вона турбувалась, що Настя її не прийме. Насті набридло у бабусі, і вона вирішила повернутися додому. Але мама не змогла до мене додзвонитись.

Коли Настя прийшла додому, перше, що вона сказала, було: — А що там за червоні парашути на балконі висять? Оля дуже образилася. Вона не повернулася. Ми потім зустрічалися в неї вдома, але нічого не вийшло. Я злився якийсь час, але особисте життя можна вести і поза домом. Але одного дня Насті було вже шістнадцять у двері зателефонували. Я відкрив і там була Іра, мати Насті. — Привіт, Сергію… — Що тобі тут потрібно? — різко спитав я. — Я щойно з літака, — Іра була збентежена. Я мовчав. — І… і куди йти? Я повернувся і просто пішов на кухню. У моїй голові була каша та гул у вухах. Вона за стільки років майже не змінилася. Чому вона прийшла? Вона нарешті втягла свою валізу додому і зайшла на кухню. — Сергію? Ти не радий бачити мене? — А що твій творчий пошук скінчився? Ми з Настею на тебе не чекали.

Тож можеш повернутись туди, звідки прийшла. — Але… їй потрібна мати. — промовила Іра. Я пішов до Насті у кімнату. Пояснив їй, що до чого. Вона сказала, що така мати їй не потрібна. Однак я знав, що й виrнати її не можу, тому що ми досі не розлучилися. У результаті Іра залишилася. Вона намагалася стати частиною сім’ї. Але Настя її так не прийняла. Як би Іра не намагалася. Зрештою Іра незабаром з’їхала від нас і перед відходом запропонувала нам розлyчитися. Я хотів цього. І ми досить швидко розлyчилися. Все поверталося до кола свого. Настя навчалася, займалася домашніми справами, гуляла вечорами зі своїми друзями. Я не знаю, як це в мене вийшло, але моя дочка виросла чудовою людиною.

Вона надійшла до юридичного факультету. В універі почала зустрічатися зі своїм однокурсником Вадимом. Він часто відвідував нас. Такий надійний хлопець, він мені сподобався. Одного разу, я запитав її — Настя, а ти коли замiж збираєшся? Вона відповіла — Усьому свій час, тату. Наразі мені потрібно займатися кар’єрою. Але я маю сім’ю. Ти і є моя сім’я. Я завжди це відчував, але зараз не зміг стримати своїх слі з.