На 15-річчя батьки влаштували Миші велике свято. Коли гості розійшлися, Мишко подався відкривати подарунки. З однієї гарно упакованої коробки випали старі, брудні аркуші паперу. Мишко дуже здивувався – документи, якісь. Мишко почав читати, і світ його зв алився. З цих папірців випливало, що його вс иновили. Повірити у це було неможливо. Сказати, що батьки його любили, отже, нічого не сказати. Він був гіперактивною дитиною, тому Мишко влаштували до спортивної школи. Але навіть після занять Мишко був сповнений енергії, і батьки із задоволенням грали з ним. Ніколи не було такого, щоб батькові з матір’ю не було до нього. Мишко навіть міг сказати, що його балували. Коли Мишко пішов до школи, то завжди був упевнений, що мама з татом допоможуть і зрозуміло все пояснять.
Тому вчитися було легко і на радість. Мама мріяла, щоб син став директором у своїй школі. «Де народився, там і став у нагоді», — говорила мама, — «у своєму місті і поваги буде більше, не те, що у великому». І сестричка, напівжартома-напівсерйозно чекала цього моменту, щоб не дуже турбуватися в школі. Сестра! Ну вона точно не пр ийомна. Мишко пам’ятав, як вони з батьком носилися по місту, зі списком всього, що треба було купити для Свєтки. Миші тоді було дев’ять років. І яке це було диво, коли мама повернулася з пол оrового будинку, з писклявою гp удочкою. Світлану любили так само, як і його. Так само! Не більше! Ніколи він не почував себе обділеним, навіть після народження сестри. Мишко більше не міг сидіти один у своїй кімнаті. Коли він вийшов звідти з документами в руках, тато одразу зрозумів – щось трапилося.
Батькам довелося визнати, що Мишко — пр ийомна дитина, але те, що відбувалося, було для батьків не меншим потрясінням. Мама схопилася за серце, тато заметушився, не знаючи кому з них двох зараз потрібніша його підтримка. Мишко підійшов до матері і обійняв її. «Не хвилюйся, мам. Ні хвилини не хвилюйся. Ви мої батьки, і найкращих батьків просто не може бути». Мишко досі не знає, хто надіслав йому ті документ