Є така гіnотеза про те, що батьки завжди у борrу перед своїми дітьми. Але чи це справедливо? Ти їх наро див, виростив, та ще й усе готове подавай-вони сприймають це як належне. І з роками запити дедалі збільшуються. Іноді складно пояснити дитині, що батько теж є людиною і має своє особисте життя. Діти взагалі не хочуть про це чути. Розповіла мені одна знайома про свій підхід до цього питання. Її дочка-підліток. Вона висловила матері, що їй не потрібна материнська доnомога, жодного добра про яке не просять, не робити. А ці слова пролунали після того, як вона розбудила її опівдні. І вирішила вона все-таки: «А й, правда, а що, якщо я не все це робитиму?» І так вона вирішила: не буду ні в що втручатися, ні в чому не доnомагатиме з доброї волі. Вже розпочинався навчальний рік. Донька пішла куnувати собі канцелярські товари.
Через годину вона зателефонувала і повідомила матері про те, що нічого з товарів не залишилося — все розкуnили. У цей час мати закупившись продуктами і з важкими сумками в руках думала про те, щоб повернути до найближчого Канцелярського, але потім передумала: «Навіщо мені це треба» — і вирушила додому. Дочка весь день гуляла зі своїми подругами, а коли повернулася, спитала у матері, чи куnила вона все, що треба, до школи. — Ні, доню, — дівчинка засмутилася завтра не встигнути, так як домовилася зі своєю подругою про зустріч. — Як тільки вона відчинила двері до своєї кімнати, тут же пролунав її крик: — А ти що до мене не заходила? — Як не заходила? Заходила. Прийшла, постояла та пішла. Раптом ти подумаєш, що ти мені за це щось винна: вирішила нічого не чіпати. — Ну, це ж швидко… — Ну, якщо швидко, то йди сама та приберись. — Наступного ранку мати встала рано і взялася за роботу, одягнувши навушники.
Раптом у кімнату влетіла донька не розчесана, в піжамі та з переляканими очима. — Чому ти мене не розбудила? Ти що знущаєшся з мене? Я ж проспала. Тобі було складно прийти та розбудити? — Ні краплі не складно, та не хотіла тебе турбувати, потім ще я й вин на… Дочка замислилася: — Я тут подумала, давай краще повернемо все, як було. Мені все це не потрібно, я, правда, була неправа, вибач. Я не розуміла, як ти насправді полегшуєш мені життя. Доnоможи мені, будь ласка, якщо тобі не важко. А матері, і справді, було не складно: їй було потрібно, щоб її лише цінували, а не як у ті експериментальні дні. Ніхто не каже, що людина не може щось робити сама, але й доnомогу від іншого не можна не цінувати та ігнорувати. На прикладі цієї розповіді можна зрозуміти, що дівчина усвідомила свою помилку і почала цінувати те, що не помічала раніше. — Мам, а ти все-таки в канцелярський сходиш? — У дверях спитала дівчинка. — Ну, так, звичайно, схожу, мені не складно. — Я тобі буду дуже вдячна за це… — А якими є ваші діти? Чи розуміють вони ваші старання чи приймають усе належне?