Бабуся nосварилася з дідом через те, що він не міг пригадати важливу дату. У цій справі старому доnоміг його вірний кіт.

Дідусь Семен та його дружина Василіса сиділи у себе в їдальні та пили чай. — Сьомо, що мене не привітаєш? — Чого? — Чого чого. Не пам’ятаєш який сьогодні день, так? — У тебе що день народження? Другий раз на рік? — сказав дід сміючись. Дід Семен думав, що це добрий жарт. Він добре пам’ятав, коли день народження дружини. — Який ще день народження? Ти насправді не пам’ятаєш! — сказала вже сердита Василина. Дід Семен зрозумів, що насправді щось пам’ятає. Він пам’ятає усі важливі дати. Але цю він не пам’ятав. — Ти думала, що просто так не пішов на риболовлю і сів удома? — Звичайно, прийшовся ти мені вдома!

Іди на свою рибалку! Василина встала і сердито вийшла з дому. Це було добре. Дід глянув із вікна. Василина і пішла до сусідки. Пішла сkаржитися подрузі, мабуть. Дід Семен почав перебирати у пам’яті, але так і не зміг згадати. Для таких випадків у нього був блокнот, де він писав усе важливе, що він припас саме на такий випадок. Дід одягнув окуляри, і почав вивчати блокнот. Проте за цією датою він так і не зміг нічого знайти. Дідусь був дуже засмучений, коли почув стукіт у двері. Він здивувався: вона рано повернулася. Бабуся Василиса увійшла до кімнати і подивилася на дідуся. Бачачи, що так і нічого не згадав, вона сіла поруч і спитала. — Ну що? Так і не пригадав?

— Вибач мені, Василисо, але ніяк не можу згадати. Ну хоч уб ий! Він уже сховав блокнот. Він дивився вин но на дружину. — Я готова посперечатися, що Люду, продавщицю, ти дуже добре пам’ятаєш. — А вона тут не до чого? — Звичайно, її пам’ятаєш! — А чого ти її згадала? — Саме тоді ти ходив за нею. — Ну, тоді ми не були навіть одружені. Знайшла, що згадати! — Ось саме те, що маю згадати, було саме тоді. Тож і згадала. Люду пам’ятаєш, а це ні? — До чого тут Люда. Що там сталося? — От-от, а ти пам’ятаєш Ірину? — Вона ту до чого? — Їй дуже сподобалося, коли це сталося. — Та не пам’ятаю я! У мене сkлероз!

Бабуся Василиса, розлютившись, пішла в кухню і почала дуже шумно мити посуд. Дід не знав, що робити. Тут у кімнату зайшов Васька, їхній кіт. Він заскочив на коліна дідові. Але він був не в настрої і поставив його на підлогу. Васька почав тинятися по кімнаті і раптом застрибнув на підвіконня. Дід Семен згадав, що там квіти і одразу кинувся їх рятувати. Він встиг зловити один горщик на льоту. Коли він поставив квітку дома до нього прийшло осяяння. Він нарешті згадав. Він згадав, що в молодості він ходив у магазин до Люди, щоб її підкорити. І саме тоді він зустрів Василісу. Йому вона дуже сподобалася.

Увечері після тієї зустрічі він нарвав їй квіти і подарував їй. Дід Семен, усміхнувшись до спогадів, зрозумів, що треба робити. Він тихо вийшов із дому. Василина все ще займалася справами на кухні і не помітила, як дідусь вийшов. Вона здивувалася і пішла надвір з надією його знайти. Коли вона вийшла, що дід Семен із букетом у руках повертався до будинку. Він підійшов до бабусі і урочисто вручив, сказавши: — Вітаю! — З чим? — З першим букетом! — Все ж таки згадав! — Та призабув, але раптом згадав, що саме сьогодні я подарував букет найкрасивішій дівчині на світі! -Ага, — сказала бабуся, трохи почервонівши, — Ходімо вечеряти вже! Після вечері дідусь Семен подав великий шматок ковбаси Ваську нагороду за те, що він дав йому згадати про букет.