Син Марії одружився десять місяців тому. Невістці двадцять вісім років, з пристойної сім’ї. Красуня і стежить за собою. Після весілля молоді не захотіли оселитися у неї, хоча умови дозволяли, і жили в квартирі, що орендується, поки добудовується будинок з їхньою двокімнатною квартирою. Здача будинку, як водиться, затягнулася. Господарю орендної квартири терміново знадобилося nродати нерухомість, і молодих попросили звільнити квартиру. Тоді й звернулися до Марії з проханням пустити їх пожити, доки вони знайдуть нове житло. — Звичайно, живіть, — відповіла Марія. – І житло шукати не треба. Навіщо орендувати житло, коли є моє. Ваш будинок колись та здадуть.
Марія одна жила в трикімнатній квартирі, тому місця вистачало з лишком. Тим паче молоді у будні приходять додому пізно увечері і вдома майже не їдять. Перші кілька тижнів усе складалося нормально. Єдине, що невістка практично не вбиралася у місцях спільного користування. Створювалося таке враження, що вона не помічає безладдя. Ну, хоча б хаосу не виробляла. Проте тиждень тому сталося НП. Марія відчитала невістку за бардак у них із сином кімнаті. Причому відчитала не так, як мати відчитала б дочку, а як старшина – новобранця. Благо терміни вживала у межах цензури. Наступного дня Марія так розповідала подрузі про подію:
— Мені потрібно було пройти на балкон крізь їхню кімнату. Вдома була лише невістка. Постукала. Увійшла. Вона робить педикюр, а в кімнаті, як Мамай, пройшов. До балкона не пробитися. Одяг валяється на підлозі, чашка лежить на дивані, до ліжка пробратися тільки слід у слід, як мінним полем. Всі речі: флакони, чашки, взуття, одяг — все розкидано. На стільцях, на новому дивані, на килимі… Мене як з ланцюга спустили. Кричала так, як… Невістка то червоніла, то блідла… Я сказала все, що хотіла і вийшла з кімнати. А вона швиденько зібралася і втекла. Синові нажа лілася. Той подзвонив, щоб дізнатися, що та як. Накричала і на нього… Молоді того ж дня зібрали речі та переїхали кудись. Образилися. А Марія все мучиться, що nосварилася з дітьми.