Я прийняла доньку після роз лучення, але вона таке влаштувала, що я зараз сиджу і жалкую про свою доброту.

Моя дочка вийшла заміж незрозуміло за кого, а я їй казала, що він nоганий чоловік. Не слухала вона мене, тепер пожинає плоди. Наро дила від нього дитину, а тепер він її покинув. Ну, звичайно, я її прийняла з дитиною, але сказала: житимеш за моїми правилами. Гроաей і я їй не давала: нехай пізнає проблеми життя. Чоловік їй nлатив алі менти. Гроші, 100$ було, 50 з них я брала у неї за проживання. А що вона хотіла? Я за її їжу nлатила втричі більше. Звичайно, ображалася на мене, що я на неї косо дивлюся, дорікаю її за бардак, а як ще інакше? Гуляти я не давала їй, мені вже не 40 років, я з її донькою сидіти не збиралася. Віддала доньку в садок, онука постійно хво ріла, довелося забрати її назад.

Навіть у цьому вона встигла звинуватити мене. Ішов час вона продовжувала сидіти вдома, я працювала. Вона прилаштувала свою доньку до місцевих багатодітних матерів, щоб вона дивилася за нею. Сама в цей час знайшла роботу, стала на ноги, потім зняла кімнату і з’їхала від мене. Більше вона зі мною зв’язок не підтримує. Розсва рила мене з моєю сестрою, та мені каже: «Якби моя дочка прийшла з дитиною, я б так себе не повела. Я дала б їй налагоджувати своє особисте життя. Я її не тримала б у їжакових рукавицях.

Вона ж молода поки що». Як мене ці практики дістали: «аби», «щоб», «якщо». Ось як буде на моєму місці, тоді може мені говорити, поки що нехай мовчить. Дочка моя продовжує налаштовувати родичів проти мене, каже, що я її тримала в нелюдських умовах, дорікала її у всьому, що можливо. Не давала їй жити спокійно, не давала їй налагоджувати особисте життя, не сиділа з онукою. Ну, нехай буде так, зате вона зараз на ногах, і сподіваюся, не повторить свої помилки, як вона зробила в молодості. Сподіваюся, вийде знову заміж за когось, не наро дить від нього дитину. А тепер нехай справляється сама.