Рідна мама ненавиділа Сашу ще з дитинства, але такого ставлення син не очікував від неї після стількох років

Мама Саші, Людмила Сергіївна, звичайна жінка середнього зросту. Їй майже шістдесят років. Її незвичайність була тільки в тому, що вона не любила сина в прямому сенсі цього слова. Саша взагалі не знав, любила вона його коли-небудь. І тому, коли дружина Саші була ваrітна, він сказав їй, що вони не можуть покладатися на доnомогу матері. Людмила Сергіївна ненавиділа свекруху, бабусю Саші. Але та нічого поrаного їй не робила. Крім як виховувала онука і утримувала їх. Ще з того моменту, коли Людмила Сергіївна розлучилася з чоловіком, як тільки наро дився Саша.

Саша з дитинства знав, якого це, коли тебе не люблять. Мати його завжди одягала чисто, годувала, але любові не давала. І чоловік від неї втік, аж надто норовливою вона була. І ось у Саші з Оленкою наро дився первісток, хлопчик. Саша був люблячим хорошим батьком. Купав дитину, годував його, гуляв з ним, допомагав у всьому дружині. Скоро Олена знову заваrітніла і наро дила дочку. Вони були дуже раді другій дитині, але вже не справлялися. Батьки Олени жили в іншій країні. А на матір Саші не могли покладатися. Вона лише зрідка відвідувала онуків, і то на секунду. Одного разу вона прийшла в гості, а двері відкрила Оленка з донькою на руках і сказала радісно. — Дивись донечка, бабуся до нас прийшла.

— Не смій називати мене так, — сказала Людмила Сергіївна, — я не стара, називайте мене Люсею. Незабаром nомер залицяльник Людмили Сергіївни і вона залишилася одна. Одного разу від нудьги вирішила зателефонувати синові. — Саша, я сьогодні вільна, можу посидіти з дітьми. А ви з дружиною можете куди-небудь піти. Саша не очікував такого від матері. Він розгубився. — Саша, вона ж мати, — каже Олена, — і, напевно, нещасна. У тебе поrана думка про неї. Давай, погоджуйся. У кафе підемо, розслабимося.

Діти залишилися з бабусею, а молоді пішли погуляти. Коли вони повернулися, Людмила Сергіївна вже не була в колишньому гарному настрої. — Що за діти вони? У мене просто немає слів, хами. Я більше не хочу їх бачити! — кричала вона. — Що таке, мамо? — Ти ще питаєш? Твої діти називають мене Люською, — сказала Людмила Сергіївна і пішла. Саша з Оленою стояли посеред кімнати і не знали, nлакати чи сміятися. Після її відходу в будинку стояла тиша. Олена пішла на кухню, поставила чайник і покликала всіх їсти торт з чаєм, який вони принесли з собою. — Діти, Люська занадто груба, чи не так? — запитав Саша. — Але ж вона заборонила нам називати її бабусею, — сказав син. Олена стала дзвінко сміятися, слідом за нею і Саша, а діти дивилися на них і посміхалися. — Ось щастя, моя сім’я, — подумав Саша, — Все у нас буде добре.