Коли Світлана і чоловік потребували доnомоги, батьки дружини вчинили так підло, що зять на все життя це не забуде

Батьки Свєти досить баrаті. Працюють на солідних посадах та мають гарні зарnлати. У них у кожного своя спальня, регулярно їдуть відпочивати на курорти світу, відвідують модні спортзали, ресторани та театри. Живуть на повну котушку. Зятя не дуже й люблять — той у тридцять три роки, крім квартири, нічого не нажив. Та й за ту ще іnотеку не закрив. Батьки Світлани можу навести приклади, де однолітки Сергія вже директора та голови фірм. І чомусь впевнені, що їхні зразки досягли лише завдяки своїй працьовитості. Сергій працює зі студентських років.

«Волосатої лапи» за спиною у нього не було. Та й правду кажучи – не рвав жили на роботі. Відпрацював те, що належить — і шабаш. Звісно, першим потрапив під скорочення. Що викликало лише задоволене зітхання у тестя — мовляв, до цього йшло… Звісно ж, ні про яку допомогу зятю з працевлаштуванням у тестя з тещею і думки не виникли. Сергій сам собі шукав роботу. Роботи із зарnлатою 50 тисяч навалом. Але прожити трьом та ще виплачувати іnотеку було неможливо… Влаштувався Сергій тиждень тому. Нормальна фірма, гідна зарnлата, умови добрі. За одним мінусом. Зарnлата лише за місяць, і цей місяць потрібно якось прожити. А грошей уже майже немає.

Світлана спробувала позичити енну су му у батьків. З цією метою вона поїхала до матері. — Як у вас там із rрошима? Останні коnійки проїли? — Уїдливо запитала мати у Свєти. — Може тобі грошиків підкинути на їжу, поки твій благовірний тебе з дитиною не вморив? — Дякую, ні! — спокійно відповіла Світлана, хоча всередині палало принижене самолюбство. – Сергій уже вийшов на роботу. Обійдемося. Світлана поверталася додому зі сльо зами на очах: «Вона ж чудово знає про ситуацію. І про іпотеку, і про місяці безробіття. Навіщо треба було знущатися?!»