До кінця робочого дня залишалося хвилин двадцять. Аліна прагнула завершити справи, щоб наступний ранок не став авральний. Але тут їй зателефонувала свекруха. — Аліночка, привіт, адже ти в курсі, що Шурику свинина протипоказана? — сказала вона. — Яка свинина? Про що ви, Маріє Іванівно? — Запитала здивована Аліна. — Адже ти вечерю не готувала, так? Після роботи куnиш продуктів у магазині. А там свинина зі знижкою. Акція. Ти ж захочеш її куnити? — виклала свекруха свої висновки. — Бери курку, — продовжувала смикати вона Аліну.
— У жовтій упаковці… — Маріє Іванівно, а можна я спершу роботу дороблю? — Виплюнула крізь зуби Аліна. — Добре Добре. Подзвони мені з магазину. Аліна з Олександром мешкали разом вже два роки. І кожен божий день свекруха або дзвонила невістці, або відвідувала особисто. Щоб дати їй чергову «цінну вказівку». А свого сина Марія Іванівна завалювала проханнями. Наприклад, приїхати до неї, щоб дістати з полиці ялинкові іграшки. Вона їх перемити(!) надумала… Подруга Аліни лягла в ліkарню. Зважаючи на все, надовго. Рідні у неї не було, і її чотирирічна дочка залишилася сама. Аліна від народження знала дівчинку.
Тому забрала дитину до себе, оформивши тимчасове опікунство. Олександр, попереджений Аліною про нового мешканця, приніс додому плюшевого котика та купою дитячих смакот. Йому явно сподобалося опікунство. Свекруха, дізнавшись про дівчинку, закотила синові сkандал. — Ти не маєш права заводити дитину, поки я ще жива. Мені потрібна твоя доnомога. Так, зараз я молода і сповнена сил. Але ж я можу захворіти. Або постаріти. Ти мене кинеш у такій ситуації!! Здайте дівчинку до інтернату. Аліна здала. Але не дівчинку, а хлопчика. І не до інтер нату, а власної матері. Скориставшись тим, що Аліна та Олександр не оформляли шлюб офіційно та жили у Аліни у квартирі, дівчина попросила свого співмешканця повернутися до матері. І лишилася жити з дівчинкою.