Коли мама мене з подругою послала по хліб, на дорозі я зустріла знайомих. Але те, що сталося потім, я не можу забути ніколи

Мені зараз 32. У мене двоє дітей, чоловік, робота. Загалом усе як у звичайних людей, нічого особливого. У житті у мене траплялося багато форс-мажорів, але один випадок я пам’ятаю і звинувачую себе за нього досі. Мені було 9. До мене у гості прийшла подруга, Іра. Ми грали, дивилися улюблені мультики, стрибали у класики у дворі. За кілька годин мама зайшла до моєї кімнати. Ми дивилися мультфільм. Мама підійшла з рушником у руках і сказала: — Дочко, збігай у магазин за хлібом, будь ласка. До нас незабаром приїде тітка Таня на обід, хлібця у нас не лишилося.

Ми з Іриною одяглися і пішли до магазину. Дорогою туди Іра зустріла своїх батьків – дядька Колю та тітку Таню. — Дочко, пора додому, ти там засиділася щось, — сказав дядько Коля. — Добре, тільки за хлібом з Надею піду, і одразу додому! — Вигукнула подруга. – А у нас супчик на обід. Запрошуємо тебе, Надюша, тільки в нас також хліба нема. Купуйте і нам хліба, і чекаємо на вас. Я довго намагалася пояснити тітці Тані, що не можу до них приєднатися, тому що на мене вдома гості чекають, але та була невблаганна. За півгодини я повернулася додому. Мама зустріла мене з ременем у руках.

— Де ти була, гадино? Тітка з чоловіком на тебе цілу годину чекають. Ти совість втратила? — сказала вона грізним голосом. — Мам, не лайся, будь ласка. Я у Наді була. Вони запросили мене на обід, — відповіла я з винним поглядом. Не встигла я закінчити пропозицію, як отримала ременем по попі. Від болю і несподіванки у мене пішли сльо зи з очей і я випустила: — Дуренька! – я ще й хліб шпурнула убік. Я так говорила подругам, а тут рефлекторно і мамі сказала. Мати зупинилася. Вона заплакала, потім, дивлячись на мене, сказала: — Це я винна. Неправильно дочку виховала… Я її обійняла, вибачилася. Пройшло стільки часу, ми один одного, звичайно, вибачили, але за свій вчинок мені соромно й досі.