Ми з чоловіком дали 6 місяців нашій розпещеній дочці, щоб та змінилася, але не помічаючи змін, ми пішли на крайні заходи

Нещодавно ми з чоловіком зрозуміли, що надто сильно ми розпестили двадцятисемирічну доньку, Марину. Марина наро дилася, коли ми жили дуже nогано. До її 4 років ми стали на ноги, а 5-річчя донька відсвяткувала у колі нових друзів, у новому статусі. Ми, я і мій Мишко, обидва виросли у злиднях. І, знаєте, у нашому випадку заробили чи то батьківський егоїзм, чи дитяча образа, але ми вирішили дати Маші все, чого не було у нас. Доньці зараз 27. Вона не працює, отже не заробляє і досі живе за наш рахунок, це при тому, що 2 роки тому ми куnили їй квартиру, вона цілком могла б самореалізуватися. Після закінчення школи вона вступила до театрального. Ми були, якщо чесно, проти, але вирішили не завадити їй. Це її життя та її правила. Може, це її покликання. Приблизно так ми тоді подумали та відпустили дочку у вільне плавання. Пізніше виявилося, що ми це зробили дарма, адже там дочка зв’язалася зі своєю “творчою туснею”, як вона їх називала, і зовсім забула про відповідальність.

Що й слід було чекати, дочка скотилася стрімко вниз. Вона не вчилася, не працювала, тринькала наші rроші, пропадала з сумнівними компаніями. Ми хочемо найкращого для нашої доньки. Ми хочемо, щоб вона виросла відповідальною, розумною, самостійною жінкою. До того ж, пора вже й заміж вийти, онуків нам подарувати, а в неї в голові тільки магазини, салони, сумочки, знижки і таке інше. У мого чоловіка м’який характер. Він не нагрубить і nоганого ніколи не скаже. Я взяла справу до своїх рук. Чоловік був проти мого рішення, але сам розумів, що по-іншому тут уже ніяк. Ми попередили дочку, що даємо їй 6 місяців, щоб стати на ноги. Ми були готові nлатити за її квартиру, але інші витрати – це не наша справа. Дочка подумала, що я її так залякую, але ох, як вона помилялася.

Після закінчення призначеного терміну, ми з чоловіком просто перестали давати доньці rроші на «кишенькові» витрати. Вона просила сумочку, косметику з нової лінійки улюбленого бренду, парфуми, але нічого цього не отримувала. Тоді наша дівчинка і зрозуміла, що тоді я зовсім не жартувала. Вона почала кричати на нас, звинувачувати нас у всіх смертних rріхах, навіть сказала, що ми даремно її наро дили, а коли народили, то маємо до кінця днів своїх нести за неї відповідальність. Зараз у нас із дочкою дуже слизькі стосунки. Ми не можемо порозумітися з нею. За комуналки її nлатимо, звичайно, куди ми подімося, але на її хотілки грошей зі свого бюджету не виділяємо. Вона моя дитина, моє серце за неї бо лить, але ж вона сама себе поставила в таке становище. Сподіваюся, скоро їй вистачить сил і розуму взяти себе в руки та побудувати своє найкраще життя.