Я виросла у неповній сім’ї. Батька не пам’ятаю, я його не бачила. Він із мамою прожив п’ять років. Потім мама подала на роз лучення. Я не знаю причини їхнього роз лучення. У мене були ще два молодші брати. Мама працювала та вихованням братів займалася наша бабуся, а мене вона не приймала; мене вона не любила. Моє дитинство не можна назвати радісним, мама жила з іншим чоловіком, її не цікавили діти. Після закінчення школи я розпочала самостійне життя. Тоді мама сказала мені: “Ти доросла вже, доnомоги більше не потребуєш”. За рік я зустріла свого майбутнього чоловіка.
Він мене одразу полюбив. Ми одружилися. Я заваrітніла і народила двійнят. Що потрібно жінці на повне щастя: чоловік, діти, будинок. Але мені не пощастило із чоловіком. Він завів kоханку і ми роз лучилися. Стало ясно, що він не любив дітей, йому було байдуже. Хоча в період моєї ваrітності обіцяв, що стане добрим батьком. Доньки виросли, пішли до школи. Були відмінницями. Я пишалася донечками. Якось вчителька поставила намалювати генеалогічне дерево. Дочка спитала, як звали мого батька, і я не знала, що сказати. Лише один раз я запитала у мами «Де мій тато?».
Мама відповіла, що він у Космосі, він космонавт. Я зателефонувала мамі і хотіла дізнатися про додаткову інформацію про батька, але вона сказала, що не пам’ятає його і не хоче про нього говорити. Я вирішила знайти батька, але не знала, куди піти. Моя знайома була хорошим програмістом і швидко знайшла потрібну людину. Я тримала у руках його номер. Ми не бачилися 30 років. А якщо він не захоче поговорити зі мною? Я так хотіла обійняти його, розповісти про своє життя, познайомити його з онуками. Я зателефонувала, ми зустрілися. Він виявився дуже доброю людиною. Його друга дружина добре прийняла мене та моїх дівчаток. Вони стали звати її «бабусею».