Моя мама ніколи не частувала онуків у себе вдома. Але одного разу я знайшла у неї заначку цукерок – і вона приголомшила мене своєю заявою.

В мене сім’я. Чоловік та двоє синів. Старший син піде до школи вже цього року, молодший – наступного. Живемо у своїй квартирі. Виплачуємо іnотеку, тому вільних грошей дуже мало. До батьків за доnомогою не звертаємось. У мене тільки мати – пенсіонерка, у нього ще й молодша сестра, та бабуся, яка має проблеми зі здоров’ям. Моя мати живе далеко від нас. Тому, коли діти були молодшими, їхати до неї було непросто. Вона теж у нас була нечастою гостею. Дорога їй важко давалася. Але зараз, коли мої сини вже більш менш самостійні, відвідувати маму раз на тиждень я вважала обов’язковим. І онукам потрібне спілкування з бабусею, і та рада, здається, нашим візитам.

Перед поїздкою до мами, я завжди щільно годувала дітей, і брала сирки, якщо раптом діти зголодніють. Щоб маму не спантеличувати годівлею онуків. І щоразу привозила якесь печиво або тортик до чаю. Якось свекрам друзі привезли цілу яловичу ногу. Батьки поділилися із сином, а ми вирішили поділитися з моєю мамою. Ледве дотягла пакет до мами. Але ми не передбачили, що у неї старий холодильник, з маленькою морозильною камерою і такий шматок туди не влізе. Вирішили обробити та скласти в морозилку малими шматками.

Знадобився таз, куди викласти м’ясо. Пішла на балкон, почала шукати. Але замість шуканого виявила пакети із сиром, ковбасою, цукерками… За мною на балкон вийшла мати. — Мамо, це що? — Ошелешено запитала я. Адже вона завжди голосила, що їй нема чим почастувати онуків. — продукти. Я собі трохи купую, і на два тижні розтягую. А вам це одного разу. Сказано це було так, ніби ми приходимо до неї лише об’їсти. Я зібрала дітей та пішла. Тепер гадаю, як спілкуватися з мамою? По телефону поговорити можу спокійно. Але їхати до неї у гості вже немає жодного бажання. А якщо хлопчики попросяться до бабусі? Як мені бути тоді?