Чоловік вирішив взяти сімейний бюд жет до своїх рук, а я погодилася. Але не думала, що стану жебрачкою, а життя моє перетвориться на пеkло

Я втомилася, змучилася і хочу роз лучитися. Я стала жебрачкою, маю просити rроші у чоловіка на елементарні потреби. Я не в декретній відпустці, працюю, отримую зарплату. Але всі rроші віддаю чоловікові, бо не вмію збирати. Так вирішив мій чоловік. Ми одружилися три роки тому і одразу після весілля почали відкладати rроші. Спочатку я була відповідальною за це. Я просто визначала, які витрати мені потрібні, потім вирішувала, що можна скоротити, становила щомісячний бюджет і відкладала те, що залишалося. Я не збиралася обмежувати себе у всьому – і їсти лише макарони.

Через рік мій чоловік спитав мене, скільки ми заощадили, і дуже здивувався, почувши суму. Він був незадоволений. Він мені пояснив, що, якщо ми збираємося завести дітей, то маємо спочатку вирішити житлову проблему, а такими темпами, у нас нічого не вийде. Потім він мав намір узяти сімейний бюд жет у свої руки. І з того часу моє життя перетворилося на пекло. Я віддаю свою зарnлату чоловікові, а він дає мені rроші на те, що мені необхідно. Це означало, що я мала скласти меню на три дні, заздалегідь написавши йому список продуктів. Що стосується одягу та особистої rігієни, то тут ситуація була ще гірша.

Було принизливо просити rроші на предмети rігієни, наприклад, rігієнічні серветки. Особливо, коли чоловік наполягає, що вони надто дорогі і що я маю брати деաеві. А про косметичні засоби краще помовчати. Я забула, коли востаннє куnувала косметику. Чоловік купує мені дешеві креми, каже, решта нісенітниці, марна трата rрошей. Ми не запрошуємо гостей, не ходимо нікуди, у святкові дні сидимо вдома. Коли моя мама була у нас у гостях, мій чоловік зробив їй зауваження, що вона неекономно використала воду. Мені стало соромно за свого чоловіка. Ми накопичили чимало rрошей, але до придбання квартири ще далеко. Я втомилася і більше не хочу так жити. Я хочу жити, а не існувати.