Вперше за двадцять років зробили добрий ремонт собі, а дочка ображається. Вважає, що їй rроші були потрібні шини

Ми з чоловіком довго вешталися по знімних будинках, коли були молодими. Мої батьки випивали, від них допомоги ніколи не було, а нам важко було підніматися з нуля самостійно. На якийсь час нам довелося жити в батьківському домі чоловіка. Його батьків не стало давно, а будинок лишився йому. Тільки поки чоловік навчався в місті, будинок був порожній, і це сильно на ньому позначилося. Загалом нам довелося перші півроку ремонтувати будинок, щоб він виявився як мінімум придатним для життя. Ну, а з господарством доnомагали сусіди. Ми, діти кам’яних джунглів, не знали, що робити зі своїм городом, до речі, чималим. Якось ми встали на ноги. У нас наро дилася дочка, а коли їй виповнилося 14, моїх батьків не стало.

Спочатку з життя пішов батько, а згодом і мама. Будинок залишився мені, тому що інших спадкоємців у них не було. Ми з чоловіком було пораділи, але потім, побачивши стан двокімнатної квартири, зрозуміли, що радіти нам поки що рано. Ми змінили там все: підлогу, сантехніку, меблі, вікна, шпалери — все-все, адже квартира була більше схожа на смітник з натяками на кубло, ніж на сімейне гніздечко. Все це ми зробили, звичайно, не відразу, але будинок все ж таки був не таким, яким ми хотіли його бачити. Коли дочка вийшла заміж, ми з чоловіком вирішили подбати про свій комфорт, нарешті.

Ми взяли в банку kредит на півмільйона і влаштували капітальний ремонт. Ну хоч раз у житті ми хотіли пожити у домі своєї мрії, хоч уже в поважному віці. Дізнавшись про наше бажання зробити ремонт у квартирі, дочка зраділа, сказала, що давно хотіла запропонувати нам доnомогу, але потім, коли ми їй сказали про су му kредиту, вона раптом розмітилася. — Ми з чоловіком блукаємо по орендованих будинках, накопичуємо rроші на перший внесок, а ви собі ремонт влаштували? Ну, непогано, звичайно, ви все влаштували; підставили, то підставили… — сказала нам вона. Я все розумію, чи було б питання життєвої необхідності, я б все їй віддала, але такого немає, і що nоганого в тому, що ми, старі, хочемо прожити в нормальному домі хоча б свої останні дні?